Провідні тенденції в драматургії ІІ пол. ХХ ст. Постмодернізм – одне із найяскравіших
літературних явищ останніх десятиліть ХХ – початку ХХІ ст.
Епіграф: «…Постмодернізм — це відповідь модернізму: якщо вже минуле неможливо знищити, бо його знищення веде до німоти, його треба переосмислити: іронічно, без наївності…»
(У. Еко).
1. Перегляньте відео!
Дайте усно відповідь на питання.
В чому особливість постмодернізму як явища культури?
Умберто Еко — уславлений італійський учений і письменник, автор багатьох робіт з історії та теорії культури, а також чотирьох романів, кожний з яких став цікавою сторінкою сучасного постмодернізму.
Умберто Еко дав таке визначення постмодернізму: «Іронія,
метамовна гра, переказ у квадраті». Р. Барт переконаний, що кожен текст є
інтертекстом; інші тексти присутні в ньому на різних рівнях у більш-менш
знайомих формах: форми попередньої культури та тексти наявної культури.
Постмодернізм багато чим
зобов’язаний своїм виникненням розвитку новітніх засобів масових комунікацій —
телебаченню, відеотехніці, інформатиці, комп’ютерній техніці. Виникнувши
насамперед як культура візуальна, постмодернізм в архітектурі, живопису, кінематографі,
рекламі зосередився не на відображенні, а на модулюванні дійсності шляхом
експериментування зі штучною реальністю — відеокліпами, комп’ютерними іграми,
диснеївськими атракціонами. Ці принципи роботи з «іншою дійсністю, тими знаками
культури, які покрили світ панциром слів, поступово просоталися й в інші сфери,
захопивши у свою орбіту літературу, музику, балет», - вважає Н. Маньковська.
3. Накресліть таблицю в зошит! 👇
4. Прослухайте експрес-урок. Постмодернізм (Б.В.Стороха-кандидат філологічних наук)
6. Прослухайте та перегляньте про особливості постмодернізму у світовій літературі.
👇
7. Прочитайте!
Елітарною культурою називають культуру особливого шару суспільства – так званої “еліти”. Напевно, найбільш поширеним є розуміння елітарної культури як субкультури “привілейованих груп суспільства, що характеризується принциповою закритістю, духовним аристократизмом .”
В соціумі зазвичай розрізняють декілька “еліт”. Вони не завжди збігаються з верхівкою суспільства. Основною їх функцією є здатність до духовної діяльності, найбільші інтелектуальні, емоційні, естетичні здібності. Еліта є основним творцем культурних цінностей і забезпечує соціальний прогрес.
Елітарною можна вважати культуру, яку в широкому сенсі можна назвати “класичною”, “традиційною”, до якої належить весь модернізм у мистецтві. Модернізм об’єднує зокрема кубізм, експресіонізм, абстракціонізм, сюрреалізм тощо. Пізніше до елітарного мистецтва приєднується мистецтво авангарду. Цей культурний феномен у багатьох своїх проявах являв собою “культуру заради культури”, а пізніше виявилося, що авангард набагато ближче до масової культури, ніж це здавалося із самого початку. І хоча культура “класична”, культура модернізму, культура “авангардна” є абсолютно різними, проте мають подібність і названі узагальнюючим терміном – “елітарна культура”. “Культура меншості”, “елітарна” (або “висока”) культура є складним культурним явищем, унікальним і неповторним.
Елітарна культура свідомо і послідовно протистоїть культурі більшості, або масовій культурі. Проте потребує постійного контексту масової культури, оскільки відштовхується від цінностей і норм, що прийняті в масовій культурі. Елітарна культура демонстративно відсторонюється, самоізолюється від стереотипів і шаблонів “культури мас”. Іншими словами існує «культуру усіх» і «культуру обраних». Це існувало завжди. Навіть в первісні часи шамани й жерці складали культурну еліту, володіючи особливими пізнаннями, які виходили за межі загальноплемінної культури. З появою писемності виникло розрізнення між елітарною культурою «грамотних» людей і фольклорною (народною, етнічною культурою). В XX столітті це розрізнення отримало форму елітарної й масової культури.
Елітарна культура, зорієнтована на думку її творців, на сприйняття елітою як кращої частини суспільства, яка має особливу сприйнятливість: форма культури, що включає образотворчі види мистецтва, літературу, музику і призначена для вищих прошарків суспільства.
Для масової культури характерним є загальнодоступність, легкість сприйняття, спрощеність, розважальність. Її світ багатоликий: пригодницька і детективна література, любовна лірика, кінематографія з бійками, вампірами, вбивцями, еротикою, поп-музика рок, реп, реггі, популярні очерки про наукові, навколонаукові і псевдонаукові справи, зразки техніки, магазини, сенсаційні новини, реклама, спорт, містика...
Масова культура не вимагає від людини ні знань, ні роздумів — навпаки, під її впливом вона деградує, бо її знання спираються на безпосередні емоційні реакції. Тому не дивно, що вона звертається до древніх міфів з їх іраціонально-емоційним настроєм і створення нових міфів, що сприймаються також безпосередньо — «не розумом, а серцем» (чаклунство, астрологія, гадання, віра в чудеса, расистські, націонал-соціалістичні, більшовистські утопії).
Театр абсурду
Театр абсурду адресований підготовленому читачеві. Над глядачем масовим, які любить захопливі сюжети й вражаючі спецефекти, абсурд знущається. Саме така аудиторія викликає бажання у авторів-абсурдистів вразити відсутністю дії, безглуздими діалогами, алогічними вчинками героїв і т.д. Для чого? Бунт! Проти усталеності, обмеженості, передбачуваності, щоб спонукати мислити по-іншому, побачити нові смисли у звичайних, буденних речах. Драми абсурду нечасто екранізують, бо хто ж дивитиметься дві години на двох героїв, які посеред величезного смітника з’ясовують стосунки і чекають на якогось Ґодо. Ірландські кінематографісти пішли на такий ризик і створили фільм за п’єсою Семюеля Беккета «Чекаючи на Ґодо», що вважають зразком драми абсурду. Режисер Майкл Ліндсей-Хоґґ зберіг усі діалоги героїв і ситуації, що трапляються з ними. Якщо уважно подивитися фільм, то розумієш, що за дріб’язковими справами Владіміра і Естрагона або Діді і Ґоґо (так вони називають одне одного) прихований інший зміст. Особливо це відчувається, коли з’являється дивна пара: Поццо і Лакі. Один із яких тягне іншого за мотузку і керує ним, як дресированою твариною. Цих персонажів критики інтерпретують в різних аспектах – християнства, політики чи світогляду самого С. Беккета. У стосунках Поццо і Лакі можна побачити пародію на Христа і Пілата, працівника і олігарха, вождя і юрбу... Але не тільки. Простір інтерпретацій відкритий для кожного глядача. Фільм «Чекаючи на Ґодо», як і однойменна драма С. Беккета, залишає відчуття безвиході, приреченості людини на страждання. Очікування примарного Ґодо, який так і не з’являється, – це ілюзія надії у пітьмі людського життя.
При бажанні, можна переглянути фільм:
8. Уважно переглянь відео! З'ясуй особливості нової авангардної театральної естетики.
9. Накресліть таблицю в зошит!
👇
При бажанні, прочитати 👉ТЕКСТ ТУТ
11. Виконайте завдання письмово. Записавши в зошит початок речення, що пропонує флеш-карта, продовжити судження за посиланням: https://naurok.com.ua/test/yuriy-vinnichuk-misce-dlya-drakona-57902/flashcard
Відтак, у зошиті повинно бути:
1. Записана тема уроку.
2. Накреслені 2 таблиці.
3. Продовжені 12 речень з флеш-карток.
Виконані завдання можна відсканувати чи сфотографувати, надіслати мені на електронну адресу: rogovairina4@gmail.com.Перевірю і надішлю оцінку.
Кожного дня отримую багато листів і дуже вдячна всім за роботу! Молодці! Прошу не забувати вказувати своє прізвище та ім'я.
Дякую за увагу!
До зустрічі!
Немає коментарів:
Дописати коментар