Роль Й. В. Ґете в історії Просвітництва.

Хто такий  Й. В. Ґете ?

Творчість Гете –  це вихід людини зі 

стану свого неповноліття

В історії німецької і світової літератури небагато знайдеться письменників, чиє життя і творчість здивували б нащадків. Творчість Гете, що віддалене від нас на два століття, зовсім неможливо зрозуміти поза історичними умовами Німеччини XVІІІ століття – епохи Просвітництва. У знаменитій статті “Відповідь на питання: що таке Просвітництво?” німецький філософ Іммануїл Кант стверджував: “Просвітництво – це вихід людини зі стану свого неповноліття”. Усе життя Гете можна розглядати як “вихід” з цього стану.

Иоганн Вольфганг був великим вченим в області природничих наук (оптика, біологія), займався державною діяльністю, був главою кабінету міністрів, сприяв розвитку економіки, фінансування, промисловості та науки.

Гете був одним із найбільш освічених, обдарованих і різнобічних людей свого часу; особистістю багатогранною: прозаїком, драматургом, поетом, політичним діячем, філософом, філологом, природознавцем. Його творча спадщина велика і різноманітна. У світову літературу він увійшов як творець безсмертного творіння.

“Бурхливий геній”, заговоривши про безмежні можливості людини, захищав ідею побудови гуманного людського суспільства (“народ вільний на землі вільній”), утверджував моральні цінності, що сприяють самосвідомості людської особистості (велич людини в подоланні власних помилок). Прихильник літературного руху “Бурі і натиску”, Гете відкидав класицистичні норми, що сковують творчу індивідуальність письменника, відстоював ідеї національної своєрідності літератури і свободи творчості:

Свободу смелую приняв себе в закон,

Всезрящей мыслию над миром он носился,

И в мире все постигнул он –

И ничему не покорился.

У цих чотирьох рядках, написаних В. Жуковським, який був у дружніх стосунках з Гете, дана дуже чітка характеристика життєвого кредо німецького письменника.

Писати вірші Гете почав рано, ще у Лейпцігському університеті. У дев'ятнадцять років майже досконало володів прийомами віршування і драматургії, написав багато поетичних творів. Більшість своїх ранніх творів Гете знищив, але й ті, що залишилися, засвідчили талант майбутнього драматурга. Афоризми Гете вражають своєю мудрістю: "І помилка буває корисною, поки ми молоді, аби тільки не тягнути її з собою до старості".

Якщо рання лірика Гете була співзвучна з традиціями анакреонтичної лірики, то поезія періоду 1770—1775 років — одна з найкращих сторінок в історії німецької поезії. Ліричний герой Гете постає перед нами в органічному злитті з природою. В романі "Страждання юного Вертера" Гете, використавши форму сентиментального роману в листах, передає драматичні особисті почуття героя і водночас зображує картину німецької дійсності.
Світ Гете багатогранний, неповторний у красі, необмежений у різнобарвності і навіть незбагненно містичний, аж до ворожості по відношенню до людини.

Починаючи з середини 1790-х років, в часи дружби з Шиллером, Й.В.Гете плідно працює в жанрі балади («Коринтська наречена», «Бог і баядера», «Учень чаклуна», «Щуролов», «Танець мерців»). У них поет проявляє себе як оповідач, що здатний захопити читача напруженим і фантастичним розвитком дії. Він будує баладу так, щоб читач відчув, що персонажам загрожує небезпека, відчув тривогу, почуття страху, що охоплює героя. Це відчуття підсилюється до кульмінаційного моменту.

На відміну від Шиллера Гете не ставить перед собою повчальної морально-виховної мети.

Балада Й. В. Гете “ВІЛЬШАНИЙ КОРОЛЬ”

В 1797 р. поет написав баладу “Вільшаний король” (“Лісовий король”).     Балада спочатку була написана як пісня до п’єси “Рибалка”. На створення балади поета надихнула данська народна пісня “Дочка короля ельфів”, опублікована Гердером у збірці “Голоси народів у їхніх піснях”. В ній розповідається, як дочка лісового короля  (ельфа) зустріла в нічному лісі Олуфа, котрий поспішав до нареченої. Ельфи – духи повітря, природи, вони живуть на деревах, вночі полюбляють танцювати і веселитися, заворожувати людей. Дочка царя ельфів насилає на Олуфа смертельну хворобу і він помирає, а наречена бачить його вже мертвим.

 Назву балади з німецької перекладають по-різному: “Лісовий цар”, “Лісовий король”, “Вільшаний король”.  Бо нім.“Erlkonig” означає в перекладі “Erle – вільха” і “konig – король”. Але в свою чергу данське слово “Eller – ельф” можливо сплутали з німецьким “Erle – вільха”. Король ельфів – вільшаний король.

 Образи природи символічні. У фольклорних творах

ніч  уособлює стихію злих сил,

туман – символ блукання, невизначеності шляху,

вітер – руйнація та оновлення,

верба – символ туги, печалі, трагічної долі,

вільха – уособлює поєднання в одне ціле води і землі, бо це низинне дерево.

Лісова драма написана і в музиці. Німецький композитор Франц Шуберт написав музичну баладу. 

Природа завжди була для Гете і джерелом натхнення і таємницею, яку можна розгадувати все життя. В етюді «Природа» він писав:

“Природа! …Ми живемо в ній, але чужі їй. Вона вічно говорить з нами і не видає нам своїх таємниць. Ми постійно випливаємо з неї, але ми не маємо над нею влади. …Ми нею оточені і охоплені – непереможно, нам ні вийти з неї, ні глибше проникнути. Зненацька і несподівано вона захоплює нас у свій круговий танок і крутить, аж поки ми знесилені не випадаємо з її рук. … Хто її не бачить скрізь, тому вона не відкривається ніде… Вінцем її є любов. Тільки через любов наближаються до неї. Вона все…Вона добра – я славлю її у всіх її творіннях”. (Гете „Природа”).

Отже, природа завжди була для Гете джерелом натхнення і великою загадкою, що вічно вабить і забирає в полон душу людини. Пересвідчимось на ліричних рядках поета.

Прочитайте поезію!

https://irinarogova.blogspot.com/2017/11/blog-post_26.html
Тема любові чітко переплітається з темою краси природи, світу і душі ліричного героя. 
За згадками дослідників, хоча це дуже особисте в житті поета,

Гете не тільки багато і добре писав про любов. Поет і сам був героєм коханцем. У свій час він, вже, будучи в похилому віці, зробив пропозицію дівчині, якій тоді було всього 20 років. Сам він ласкаво називав її "донечка". Незважаючи на все це, він отримав відмову. До речі, Гете вів листування з Беттіни фон Арнім, яка була молодша за нього на 36 років. Але через деякий час все припинилося, тому що молода дівчина посварилася з дружиною поета.

Безперечно, просвітницькі ідеї втілено в образі головного героя найславетнішого твору Гете. Трагедія у віршах “Фауст” (частина І – 1808, частина ІІ – 1831) – величніший витвір Гете, над яким він працював усе життя. Можна назвати доктора Фауста одним із супутників Гете на шляху до розуміння істини. Споконвічна тяга людства до знань завжди поєднана з трагічними помилками й оманами, можливо, тому драматичну поему Гете часто називають трагедією, трагедією пізнання. В основі твору лежить легенда про славнозвісного чарівника і чорнокнижника Іоганна Фауста, який у своїй невтримній допитливості вийшов за межі дозволеного пізнання, і за це його забирає диявол. Легенди і перекази фаустовського циклу (ХV – XVІ ст.) зводилися, по суті, до одного питання – про дозволені границі людського пізнання.

Народні книги ніби попереджали: грішно прагнути осягти все, що дано знати одному лише Богу.

“Фауст” – філософський твір, у якому автор намагається розв’язати основні питання буття: сенс життя, поняття щастя, кохання, сили людського духу. Якщо в першій частині трагедії автор розповідає про почуттєві спокуси людини, то в другій частині Гете вед мову про Фауста – мудреця, який практично перетворює в життя свої ідеї.