Місяць незламності

Рівно місяць тому, 24 лютого 2022 року, для всіх українців ранок розпочався занадто рано. Ще вдосвіта Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну, вдаривши ракетними обстрілами по більшості областей країни одночасно із сухопутним  наступом.                                     

У нас нема поняття «я поза політикою». Це торкнулося всіх і відлік часу вимірюється стуком сердець і великою боротьбою на лінії фронту.

Відтоді минуло чотири тижні. Кремль так і не зміг реалізувати свій початковий план швидкого захоплення України та зміни влади в країні, перейшовши до тактики терору та воєнних злочинів колосального масштабу. Головною перепоною для окупантів стали єдність українців та стійкість ЗСУ разом з іншими силами оборони України, а ціною опору — тисячі жертв серед цивільного населення і мільйони доль українців, зруйнованих через втрату близьких, дому, колишнього життя.

Збройні сили України та весь український народ мужньо та успішно тримають оборону і дають гідну відсіч. Впевнені, перемога за нами! Увесь світ вже за нас, адже рівно місяць, як українці відстоюють не лише незалежність України, а й за цінності усього демократичного світу. Земний уклін всім захисникам! Слава героям! Вічна пам'ять загиблим від рук окупантів! 

Віримо в Перемогу!

                             

***

І буде мир…

І вишні зацвітуть

У рідному моєму краї.

Лелеки добру звістку принесуть:

“Кінець війні, ми ворога здолали!”.

 

І на світанку вмиється Земля

Ранковою холодною росою.

І буде чути пісню солов’я,

А не ревіння літаків над головою.

 

Підніме очі закривавлений Ірпінь,

Йому плече підставить сива Буча.

А Бородянка і Гостомель-побратим

Порушать тишу стогоном болючим.

 

Демидів враз прокинеться від сну,

Від болю ран ворожих окупантів.

На повні груди крикне: “Я живу!!! Я витримав оцих потвор-мутантів”.

 

Козаровичі, пошматовані вогнем,

Потоптані, знесилені і босі.

Тавровані ординським тим мечем

Піднімуть хвилю в морі стоголоссям.

 

І Димер, Катюжанка, і Синяк

Сплюндровані поганською рукою ката

Без сліз, бо їх давно уже нема

З колін устануть, бо прийшла розплата.

 

Почує це Іванків – сивий дід.

Вони його живого розпинали,

Він навіть не стогнав, він гордо переніс.

Його тортури дикі не зламали.

 

Чоло насупить древній наш Лютіж

Поранений, обстріляний, побитий.

Тримав він оборону, як справжній захисник,

Сміливістю своїх людей прикритий.

 

А Вишгород, наш славний волонтер!

І день, і ніч збирає поміч всім нужденним.

Ви очі бачили, отих святих людей,

У них вогонь добра горить священний.

 

Засяє сонцем Вишгородський край.

Підніметься з руїн моя країна,

Бо мужності такої світ не знав.

По силі духу ти одна така єдина.

 

Повернемось до мирного життя,

Запахнуть чорнобривці й рута-м’ята.

І мама заспіває “Котика-котка”,

І принесе “від зайчика” гостинця тато.

 

17.03.22, Ліна Костенко

Пісня сьогодення: