Історична основа твору "Айвенго"

Устрій середньовічного замку

В цілому кожен порядний середньовічний замок повинен був відповідати таким базовим вимогам:

·        знаходиться в малодоступній для ворога і піднесеній місцевості, щоб можна було з висоти оглядати значні відстані і здалеку бачити наближення потенційного ворога (за цей час встигнути підготуватися до оборони, закрити ворота, нагріти смолу для непроханих гостей і так далі),

·        мати всередині джерело води – на випадок можливої тривалої облоги,

·        всіляко підкреслювати багатство і владу господаря замку, будь то граф, барон, князь або навіть король.

Однією з важливих деталей середньовічного замку є глибокий рів, виритий по його периметру, а перед ним – вал витягнутої землі.
Відгадайте, що це на світлині? Дочтайте про замки і знайдете відповідь.

Вхід в середньовічний замок здійснюється через спеціальний підйомний міст, який зазвичай приводився в рух механізмами, захованими в будівлі над ним. Також в європейських замках часто зустрічалися підйомні мости, які працюють за принципом гойдалок – одна їх половина перебувала всередині замку, інша зовні. При нападі на замок, внутрішня частина мосту піднімалася, опускаючи зовнішню, тим самим скидаючи нападників, які встигли на неї залізти, у заховану в рові «вовчу яму». Також при закритих воротах потрапити в замок можна було через бічну хвіртку. Ворота середньовічного замку – найбільш вразлива його частина, тому нападники на замок, основні свої зусилля спрямовували на те, щоб першим ділом вибити ворота спеціальним облоговим тараном та увірватися в сам замок.

Стіни замку, мабуть, заслуговують цілого окремого розділу, адже, по суті вони і формують сам замок. Отже, першим ділом стіни середньовічного замку повинні були мати глибокий фундамент, для того, щоб супротивникам було важко зробити під них підкоп. Самі стіни будувалися з обробленого каменю або цегли.

Часто в замках були подвійні стіни: висока зовнішня стіна і дещо менша внутрішня. Між ними розташовувався порожній простір, що отримав німецьку назву – «цвінгер». Цей цвінгер мав істотне значення для захисників замку, справа в тому, що якщо нападникам вдавалося подолати зовнішню стіну, вони опинялися в цьому самому тісному «цвінгері», затиснутими між двох стін, де ставали чудовою мішенню для лучників.

Також практично всі стіни середньовічних замків зверху мають зубці, за якими захисники могли ховатися, наприклад, на час зарядки своїх арбалетів. Крім зубців на стінах були стрільниці, через які лучники, арбалетники, а в більш пізні часи і мушкетери могли вести вогонь по ворогу.

 

Роман «Айвенго»

Ротервуд Седріка Сакса:

"І в ту ж хвилину вони опинилися перед житлом Седрика. Це був величезний, незграбний будинок із декількома внутрішніми дворами й огорожами. Його розміри свідчили про багатство господаря, однак воно дуже відрізнялося від високих, обнесених кам'яними стінами й захищених зубчастими вежами замків, де жили норманські дворяни; згодом ці дворянські житла стали типовим архітектурним стилем у всій Англії.

Втім, і в Ротервуді був захист. На ті непевні часи жоден маєток не міг обійтися без укріплень, інакше він негайно був би пограбований і спалений. Довкола всієї садиби йшов глибокий рів, наповнений водою із сусідньої річки. Обабіч цього рову проходив подвійний частокіл із загострених колод, які завозилися з сусідніх лісів. Із західного боку в зовнішній огорожі були прорубані ворота; підйомний міст вів від них до воріт внутрішньої огорожі. Особливі виступи з боків воріт давали можливість обстрілювати супротивника перехресним вогнем із луків і пращ».

Внутрішній інтер'єр замків

Важливою частиною внутрішнього устрою замку була наявність у ньому колодязя. Також у замку знаходився ряд будівель, покликаних повністю забезпечити побут його жителів при довгій облозі: пекарня, парова лазня і кухня.

Господар замку зазвичай жив в його центральній вежі, яка в залежності від його багатства і часового періоду, могла бути, як розкішно обставленою, так і вельми аскетичною. Також у замку часто була в’язниця, вона ж темниця.

А ось так цікаво виглядає туалет в замку – у вигляді прибудови до стіни. Цікаво знати, що туалети в середньовічних замках не опалювалися. Та й в цілому життя у середньовічному замку було не простим – в першу чергу в кам’яних замках було дуже темно і холодно, частими гостями там були протяги. Вікна середньовічного замку пропускали мало сонячного світла, а часто вони навіть не були засклені. Камінне опалення трохи рятувало, але все одно стіни середньовічних замків покривалися різними товстими килимами й гобеленами не лише з естетичних міркувань, але й банально, щоб зберегти більше тепла.

Роман «Айвенго»

"В просторій, але низькій залі, на великому дубовому столі, збитому із грубих, погано струганих дощок, приготована була вечірня трапеза Седрика Сакса.

Кімнату ніщо не відокремлювало від неба, крім даху, критого тесом і очеретом і підтримуваного міцними кроквами й поперечинами.

У протилежних кінцях зали були розташовані величезні груби, їхні комини були влаштовані так погано, що більша частина диму залишалася в приміщенні. Від постійної кіптяви колодяні крокви й поперечини під дахом були густо вкриті глянсуватим шаром сажі, як чорним лаком. На стінах висіли різні знаряддя для полювання й бойове озброєння, а в кутах зали були стулчасті двері, які вели до інших кімнат великого будинку.

Вся обстановка вирізнялася суворою саксонською простотою, якою пишався Седрик. Підлога була зроблена із глини з вапном і добряче втоптана, — таку й донині нерідко можна зустріти в наших коморах. В одному кінці зали підлога була трохи піднята; на цьому місці, що називалося почесним помостом, могли сидіти лише старші члени сімейства й найповажніші гості. Впоперек помосту стояв стіл, накритий дорогою червоною скатертиною; від середини його уздовж нижньої частини зали тягся інший, призначений для трапез домашньої челяді й простолюдинів.

Всі столи разом були подібні за формою до букви "Т" або до стародавніх обідніх столів, що й дотепер зустрічаються в старомодних коледжах Оксфорда й Кембриджа. Довкола головного стола на помості стояли міцні стільці й крісла з різьбленого дуба. Над помостом був напнутий сукняний балдахін, що певною мірою захищав поважних осіб від дощу, котрий пробивався крізь поганий дах.

Біля помосту на стінах висіли строкаті, із грубим малюнком драпірування, а підлога була вистелена таким самим яскравим килимом. Над довгим нижнім столом, як ми вже говорили, зовсім не було ніякої стелі, не було ні балдахіна, ні драпірувань на грубо вибілених стінах, ні килима на глиняній підлозі; замість стільців тяглися масивні лави.

По центру верхнього столу вище за інші стояли два крісла, що призначалися для господині й господаря, які очолювали всі трапези й тому носили почесне звання "роздавачів хліба". До кожного з цих крісел була підставлений ослінчик для ніг, прикрашений різьбленням і візерунком зі слонової кістки, що вказувало на особливий стан тих, кому вони належали.

На одному з цих крісел сидів зараз Седрик Сакс, нетерпляче очікуючи вечері".

Рицарі Середньовіччя

Про середньовічних лицарів існує безліч свідчень. Лицарі дійсно були ефективними воїнами, які мали величезну силу і міць на полі бою. Одним з головних секретів їх військового успіху були арбалети. Ці короткі, але потужні луки були забезпечені стрілами або свинцевими кулями, які потрапляли в ціль з більшою ймовірністю і точністю, ніж при стрільбі зі звичайного лука. Бути лицарем в Середньовіччі було досить дорогим заняттям. Різні обладунки, зброя, коня і слуги коштували чималих грошей. Тому монархами була придумана схема, яка дозволяла лицарям забезпечувати себе. Правитель давав лицарю ділянку землі, яку той міг здати в оренду. За таку послугу лицар повинен був бути готовим брати участь у військових походах в будь-який час.

Існував Кодекс честі лицаря. Так, лицар повинен був дотримуватися посту, відвідувати месу, робити підношення церкві, бути галантним по відношенню до своєї дами серця, бути щедрим, любити і захищати батьківщину і церкву, говорити завжди правду і дотримуватися чистоти моралі. Одним з показників достатку і впливовості лицаря були його обладунки. Чим краще вони були, тим вище був статус лицаря. Крім того, будь-яка зброю робилася індивідуально під кожного воїна. Обладунки лицаря були своєрідним символом його гідності. Так, якщо з якоїсь причини воїна позбавляли лицарського гідності, з нього в ході церемонії знімали кожну частину обладунків. Лицарі повинні були пройти навчання, яке тривало до 14 років. Починаючи з 7 років майбутніх лицарів робили зброєносцями при дорослих лицарях, які служили при дворі сюзерена. До 21 року лицар вже набирався досвіду і проходив обряд посвячення.  Обладунки могли містити до 200 елементів вагою до 50 кг. Для того щоб нести все озброєння лицаря на війну, потрібно щонайменше три коні і кілька зброєносців. Зброєносцями могли бути або кріпаки, або сини лицаря, які не пройшли посвяту. Під час битв зброєносці з запасними кіньми залишалися позаду лицаря.

Роман "Айвенго"

Опис Айвенго:

Скільки можна було судити про людину, заковану у бойові обладунки, новий боєць був трохи вищий середнього зросту й здавався швидше тендітним, ніж кремезним. На ньому був сталевий панцир із багатою золотою насічкою; герб на його щиті зображував молодий дуб, вирваний із коренем; під ним був напис іспанською мовою: "Desdichado", що означає "Позбавлений спадщини". Їхав він на чудовому вороному коні. Проїжджаючи уздовж галерей, він витонченим рухом схилив спис, вітаючи принца й дам. Спритність, із якою він керував конем, і юнацька грація його рухів відразу прихилили до нього серця більшості глядачів".

Ставлення лицаря  до жінки

Лицарська любов так само відрізнялася від почуттів звичайної людини, як і сам рицар був не схожий на селянина, і, безсумнівно, підкорялася суворим законам кодексу честі. Перш за все любов лицаря не мала нічого спільного з грубої пристрастю, вона була очищена високим релігійним почуттям, сповнена безмежної вірності і абсолютно не передбачала взаємності.

Дама могла бути заміжньою або між закоханими могли стояти інші настільки ж нездоланні перешкоди - це не гасило почуттів, а навпаки, надавало їм нового забарвлення.

В кохання лицаря цінувалися великодушність, самозречення, забезпечення постійного захисту і заступництва обраної дамі серця, а також непереборне бажання прославити її ім'я по всій землі, де ступала нога воїна.

У кожного лицаря були свій девіз, нанесений на щит. Кінь і зброєносець, а крім усього цього, у нього повинна була бути своя дама серця, - дівчина, заради якої лицар виявляв свою доблесть.

Зрозуміло, незаміжня дама могла стати згодом дружиною лицаря, але її свобода від інших зобов'язань не була для нього неодмінною умовою.

Найстрашнішими вадами лицаря були брехня, невміння тримати своє слово, лицемірство і віроломство.

Відповідно високо цінувалися протилежні якості - правдивість при будь-яких обставин, міцне і непорушне слово, шанобливе ставлення до своїх товаришів і шанобливе поводження з дамами, відвертість і благородство.

Роман "Айвенго"

"Ровена була ставна й висока на зріст, але не настільки висока, щоб це впадало в око. Колір її шкіри вирізнявся сліпучою білиною, а шляхетні обриси голови й обличчя були такі, що виключали думку про безбарвність, котра часто невіддільна від краси занадто білошкірих білявок. Ясні блакитні очі, опушені довгими віями, дивилися з-під тонких каштанових брів, що надавало виразності її чолу. Здавалося, очі ці були здатні як запалювати, так і втішати, як повелівати, так і благати. Лагідний вираз найбільше пасував до її обличчя. Однак звичка до загального поклоніння й до влади над оточуючими додала цій саксонській дівчині особливої величавості, доповнюючи те, чим її наділила сама природа. Густе волосся світло-русявого відтінку, завите витонченими кучерями, було прикрашене дорогоцінними каменями й вільно падало на плечі, що в той час було ознакою шляхетного походження. На шиї в неї виблискував золотий ланцюжок з підвішеним до нього маленьким золотим ковчегом. На оголених руках блискали браслети. Поверх шовкової сукні кольору морської води було накинуто інше, довге й просторе вбрання, що спадало до самої землі, з дуже широкими рукавами, які сягали лише ліктів. До цього одягу яскраво-червоного кольору, витканого із найтоншої вовни, була прикріплена легка шовкова вуаль із золотим візерунком. Цю вуаль при бажанні можна було накинути на обличчя й груди, на іспанський манер, або ж на плечі.

Коли Ровена помітила спрямовані на неї очі тамплієра з палючими, немов іскри на вугіллі, вогниками, вона з почуттям власної гідності опустила покривало на обличчя на знак того, що настільки пильний погляд їй неприємний. Седрик побачив її порух і вгадав його причину.

— Сер лицар, — сказав він, — обличчя наших саксонських дівчат бачать так мало сонячного проміння, що не можуть витримати настільки довгий і пильний погляд хрестоносця.

— Якщо я провинився, — відповів сер Бріан, — перепрошую, тобто прошу леді Ровену вибачити мене; далі цього не може йти моя смиренність.

— Леді Ровена, — сказав абат, — бажаючи покарати сміливість мого друга, покарала всіх нас. Сподіваюся, що вона не буде настільки жорстокою до того блискучого товариства, яке ми зустрінемо на турнірі".

Відображення в романі В. Скотта "Айвенго" життя середньовічної Англії 

Рефлексії

Про що йдеться в романі В.Скотта "Айвенго"?




Розглянь картку і підсумуй вивчене!

Дай відповіді на питання, керуючись карткою та переглянутим буктрейлером:

1. Що нового ти дізнався про В.Скотта?
2. Що таке історичний роман?
3.  Доведи, що твір "Айвенго" - це історичний роман.
4. Назвіть сюжетні елементи роману "Айвенго"?
5. Як вибудувана смстема образів в романі В.Скотта "Айвенго"?