Багатозначність образів М.Метерлінка в драмі "Синій птах"

Герої філософської п’єси-казки “Синій птах” — це образи-символи, що втілюють панівні на землі сили. Це люди, рослини, тварини, стихії Світла, Вогню й Води, Душі (Хліба, Молока та ін.) — усе те, з чого складається людський світ. 
Виявляється, людина живе на землі, не помічаючи довкола нікого й нічого, крім таких, як сама. Їй здається, що лише вона наділена душею, і всі таємниці світу вона вже розгадала. Але це не так. За допомогою чарівного каменя, що відкриває істинний зір, Тільтіль і Мітіль, герої п’єси, бачать світ таким, яким він є насправді — одухотвореним, прекрасним (а інколи — страшним), сповненим таємниць. У цьому світі минуле, сучасне й майбутнє перебувають поруч і пронизують одне одного: Тільтіль і Мітіль зустрічають і своїх давно померлих рідних, і ще ненародженого брата. Виявляється, людина відповідає не лише за себе, а й за всіх своїх предків і нащадків, тому що її рід — єдине ціле, одна нескінченна лінія.

Моріс Метерлінк створював свої п’єси на хвилі особливого інтересу до нового напряму європейського мистецтва — символізму, зміст якого визначено філософією двох світів, що сформувалась у християнському Середньовіччі й була характерною для багатьох романтиків. Згідно з цією філософією світ видимий, матеріальний — не єдиний: вищим за земний є світ духовний, небесний, ідеальний. Засновники нового напряму були переконані, що за допомогою символу, художнього знаку, алегоричного образу можна відтворити приховану, незбагненну суть речей. Драматургія Метерлінка незвичністю й поетичністю привернула увагу не тільки західного читача — нею захопились і майстри українського слова, зокрема Леся Українка.

Леся Українка не тільки була різнобічно освіченою людиною, а й сама творила, передаючи відчуття доби. Можливо, саме дар проникнення дочки Прометея в культури й душі інших народів дає змогу провести паралелі між її творчістю та творчістю західноєвропейських митців початку XX ст., зокрема Моріса Метерлінка.

Відомо, що Леся Українка дуже вимогливо ставилася до перекладацької діяльності. Вочевидь, ознайомлення з творчістю Метерлінка допомагало їй розібратися у власних світовідчуттях, знайти форму для їхнього втілення. Саме психологічний критерій дає підстави вважати обох митців представниками символізму.

В українській літературі існує тільки одна драма-феєрія, автором якої є Леся Українка. жанр феєрії відкриває перед автором чимало перспектив для вираження особливого духовного світу або втілення в життя власної концепції, власного кредо, що спирається на національні міфічні образи. Суть казкових образів полягає не тільки в їхній приналежності до іншого світу, а й у тому, що вони є певними символами, виразниками авторської концепції. якщо у Моріса Метерлінка люди пізнають інший світ, то українська митчиня йде від супротивного: її героїня з іншого світу намагається зрозуміти людське життя.

Компаративний аналіз драм-феєрій “Лісова пісня” Лесі Українки 
та “Синій птах” М. Метерлінка

Критерії порівняння		“Лісова пісня”	“Синій птах”
Функції ремарок		У Моріса Метерлінка та в Лесі Українки описи в ремарках побудовано так, що вони водночас створюють образ звуку, кольору, руху предметів, явищ; описи могли б доповнити або замінити один одного. Наприклад, у п’ятому малюнку “Синього птаха” й у дії І “Лісової пісні” змальовано схожі образи-символи. Така близькість можлива тільки за схожого типу творення художніх образів-символів. Знаходимо в тексті ремарки-описи двох героїв: Вогню у Метерлінка й Перелесника у Лесі Українки — та виокремлюємо їхні спільні ознаки: колір, блиск тощо. Неможливо не помітити подібність ремарок Метерлінка й Лесі Українки. Авторські ремарки не тільки роз’яснюють інтонації, жести, міміку, рухи тіла, що супроводжують репліки героїв, а також передають авторське ставлення до персонажів, доповнюють уявлення про характер дійових осіб, перетворюються на ліричні відступи. Ремарки не тільки створюють настрій, а й за допомогою кольорів-символів, докладного опису предметів, явищ, їхніх дій малюють словесну картину-враження у просторі, супроводжують її звуками й рухами. Це — “картини бачення іншого світу”
Персонажі	люди	Лукаш, Килина, дядько Лев, Лукашева мати та ін.	Тільтіль, Мітіль, їхні батьки, сусідка та її онука
	вигадані істоти	Мавка, Водяник, лісовик, Перелесник, Русалка, Потерчата, Злидні, Доля, Пропасниця та ін.	Хліб, Вода, Вогонь, Молоко, Цукор та ін.
Висновок. Персонажів обох драм-феєрій можна поділити на дві групи — людей та вигаданих (міфічних, казкових, знакових) істот. Це свідчить про те, що автори добре знають усну народну творчість. В обох творах багато казкових елементів
Абстрактні поняття, що оживають	Душа Долі: “...я блукаю, наче морок по гаю...”; ■ Злидні: “Коли б там швидше двері відчинили,— ми голодні!”; ■ Лукаш перетворюється на вовкулаку, а потім знову на людину; ■ Мавка перетворюється на суху березу		■ Блаженство: “І ти ще питаєш, чи у твоєму домі мешкають Блаженства!”; ■ Радість розуміти: “Ми тут дуже щасливі, але ми не бачимо долі своїх тіней”; ■ старенька сусідка перетворюється на фею, яка дає дітям зелений капелюшок ізчарівним каменем; ■ оживають різні предмети: Хліб, Молоко, Цукор та ін.
Висновок. В обох творах Природа карає людину за її ставлення до неї. Ми переконалися в тому, що обидві феєрії глибоко філософські, порушують проблеми взаємодії добра і зла, прекрасного й потворного
Фразеологізми	■ Сонце воду п’є (висушує); ■ на бороду заклявся (дав слово; Лісовик); ■ налетить, закрутить та й покине (зрадить, забуде; Мавка про людей); ■ що влітку співало, те взимі заснуло (забути; Мавка); ■ щоб ти зслиз (зникнути); ■ душу витрясти (розпитувати); ■ де стане, там і кане (пропаде; Русалка); ■ сухо в роті (хочеться пити; Куць); ■ жне, як вогнем палить (швидко); ■ десь повітря носить (не відомо де; Килина про Лукаша); ■ якщо було, то вже в стовпець пішло (забути; Килина); ■ зі світу зійшов (вмер); ■ повиносили всі злидні (старі речі)		■ Заробиш ти в мене на горіхи (позбавити винагороди (смачного) через непослух; Пес каже Котові); ■ вискочив, як Пилип з конопель (несподівано; Корова до Бика); ■ повішати на найвищому суку (покарати; Дух Дуба про Людей); ■ попахує смаленим (біда, небезпека; Кіт); ■ ніжніша за тіло дитини (ніжна, тендітна, приємна на дотик; Дух Тополі про себе); ■ не він перший, не він останній... (ще такі будуть; Блаженство про Тільтіля); ■ тремтять немов осикові листки (злякалися; Час до Дітей, які не народилися); ■ власної руки не впізнає (забув; Душа Світла)