Творчість Адама Міцкевича

Адам Міцкевич, без сумніву,

найбільший поет польської нації і

один із найгеніальніших людей,

яких видало людство.

Іван Франко

Адам Бернард Міцкевич (пол. Adam Bernard Mickiewicz) — польський поет, політичний публіцист, діяч національно-визвольного руху, вважається одним з трьох найбільших польських поетів епохи Романтизму (поряд з Юліушем Словацьким і Зигмунтом Красінський).

Зробив великий вплив на становлення польської та білоруської літератури в XIX ст. У Білорусії він вважається також білоруським польськомовним поетом, в Литві — литовським.

Адам Бернард Міцкевич вважається одним з найвидатніших польських поетів, поряд з Зигмундом Крашінскі і Юліуш Словацький. Його романтична поезія пов’язана з розвитком польського національного руху.

Однією з найвідоміших його робіт у цьому напрямку є брошура «Книги польського народу». Він один з провідних діячів польського месіанізму. Міцкевич романтичний поет похмурої долі: він присвятив своє життя боротьбі за національне визволення польського народу.

Він поважає право людини на свободу і підтримує боротьбу за неї. Письменник, який вніс видатний внесок в об’єднання Європи, який підтримував ідею єдності і братства народів. Часто його згадують як «життя відзначене боротьбою за об’єднання Європи».

У 1834 році Міцкевич написав свою найвідомішу роботу, яка до цих пір користується популярністю — поема «Пан Тадеуш» (з підзаголовком «Останній шляхтичеський суд в Литві»). Адам народився в сім’ї адвоката, що жив в Заосьє, вчився в школі домініканській, а після неї поступив у Віленський університет.

В університеті, як і чимало інтелігентів того часу, він був учасником національно — патріотичних гуртків. Твори того часу «1820» і «Ода до юності» характеризують погляди студентства того часу.

У жовтні 1824 року після закінчення університету і роботи вчителем був затриманий у справі філоматів і висланий з Литви до Росії, де жив до 1829 року. Міцкевич знайомиться з видними російськими письменниками і поетами; в тому числі і з учасниками декабристського руху.

Після Росії він подорожує по Європі — Італії, Швейцарії, Німеччині та Франції. Поряд з викладацькою діяльністю (в Колеж де Франс він працює професором слов’янської словесності), Міцкевич продовжує активно займатися політикою. Він встановлює зв’язки з литовсько-білоруськими та польськими емігрантами.

У 1855 Міцкевич залишив Францію і поїхав до Константинополя, де заразився холерою і незабаром помер. Його тіло було поховано в Парижі, але в 1890 році ексгумоване та перепоховане у Вавельському кафедральному соборі Кракова.