Ю. АНДРУХОВИЧ
Поет,
прозаїк, есеїст, перекладач. Колишній віце-президент Асоціації українських
письменників. Народився 13 березня 1960 року в Станіславі (нині
Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного
інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті
в Москві (1991). Працював газетярем, служив в армії, деякий час очолював відділ
поезії івано-франківського часопису «Перевал» (1991-1995). Був співредактором
часопису «Четвер» (1991-1996).
ВАСИЛЬ ГЕРАСИМ’ЮК
Поет, кіносценарист, голова журі
Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов». Народився 18 серпня 1956 року
в Караганді (Казахстан) в родині засланців. У 1978-му закінчив українське
відділення філологічного факультету Київського університету ім. Т. Г. Шевченка.
З 1978-го по 1988-й був редактором, завідувачем редакції поезії видавництва
«Молодь». 1988-1992 — старший редактор поезії видавництва «Дніпро». З 1992-го
працював коментатором, заступником завідувача редакції літературних програм
Українського радіо (Національна радіокомпанія України).
З 1999-го — ведучий літературних
програм Національної радіокомпанії України. Він є членом Національної спілки
письменників України (з 1983-го), Асоціації українських письменників (з
1996-го).
В. Герасим’юк є автором поетичних
книжок «Смереки» (1982), «Потоки» (1986), «Космацький узір» (1990), «Діти
трепети» (1991), «Осінні пси Карпат: Із лірики вісімдесятих» (1998).
Передостання збірка була оцінена літературознавцями як одна з найкращих
поетичних книжок десятиліття. Герасим’юк — член літературної майстерні «Пси
святого Юра».
Поет є лауреатом Міжнародної
літературної премії «Благовіст» (1993), премії журналу «Сучасність» (1995),
літературної премії ім. П. Тичини (1999).
О. ЗАБУЖКО
Поет, прозаїк, перекладач, есеїст,
літературознавець. Кандидат філософських наук, одна з найвідоміших письменників
сучасної України.
О. Забужко є автором поетичних збірок
«Травневий іній» (1985), «Диригент останньої свічки» (1990), «Автостоп» (1994),
роману «Польові дослідження з українського сексу» (1996), поем, повістей, книги
есеїстики «Хроніки від Фортінбраса: Вибрана есеїстика 90-х» (1999). У її
перекладі з англійської вийшли друком твори П. Сміта, Сільвії Плят.
В Україні від 1996-го року (з часу
першої публікації роману «Польові дослідження з українського сексу») загальний
наклад проданих книжок О. Забужко станом на 1 січня 2003 року склав понад 65
тис. примірників. Твори О. Забужко здобули також міжнародне визнання, особливо
широке — в Центральній та Східній Європі. Її вірші перекладалися шістнадцятьма
мовами світу і 1997-го удостоєні Поетичної премії Global Commitment Foundation.
Серед інших її літературних нагород — премії Фонду ім. Щербань-Лапіка (1996),
Фундації Ковалевих (1997), Фонду Рокфеллера (1998), Департаменту культури м.
Мюнхена (1999), Фундації Ледіґ-Ровольт (2001), Департаменту культури м. Ґрац
(2002) та ін.
Роман «Польові дослідження з
українського сексу» О. Забужко — один з найпомітніших творів української
літератури останнього десятиліття. Роман, який своєю появою викликав
колосальний резонанс. Про нього писали все: від «Геніальне творіння геніального
автора» до «Купа сирого напівлітературного тіста». Насправді ж цей твір —
своєрідний щоденник особистого життя головної героїні — талановитої української
письменниці (утримаємося від жодних натяків на автобіографічність), яка була
змушена виїхати за кордон через занадто вже сильний контраст між внутрішнім
світом та реаліями життя на батьківщині.
С. ЖАДАН
Поет народився 23 серпня 1974 року на
Старобільщині Луганської області. Закінчив філологічний факультет Харківського
державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Є автором поетичних
збірок «Рожевий дегенерат» (1993), «Неп», «Генерал Юда» (1994), «Цитатник»
(1995), «Пепсі» (1998), «Два міста» (2000). Визнаний критикою як лідер
поетичного покоління 90-х. Створюючи власне естетичне поле, Жадан спромігся
поєднати українську поетичну традицію (зокрема футуристичну, семенківську) із
панк- і рок- субкультурами, зі знаково-символічною розмірністю буття занепалих
промислових марґіне-сів сучасного східноукраїнського міста, з постімперськими
інтонаціями Одена і Бродського. С. Жадан — автор роману «Депеш мод» (2004). Він
є членом Асоціації українських письменників, а з лютого 2000 року ще й
віце-президентом АУП. Був членом літературної корпорації «Червона Фіра».
Співредактор часопису «Гіґієна».
«Депеш мод» — один з прикладів дійсно
вартісної сучасної української літератури. Сюжет роману такий: троє друзів
вирушають на пошуки четвертого, який кудись зник, щоб повідомити його про
самогубство вітчима, бо мама дуже просила, щоб Саша приїхав на похорон. У
результаті — мотив втечі, в даному разі на лоно природи, в дитинство, як засіб
захисту від усіх зовнішніх мракобісій Совка і псевдоідей із Заходу. Це основна
лінія, до якої додаються три прологи та три епілоги.
Ю. ВИННИЧУК
Андеграундний псевдонім — Чемодан.
Поет, прозаїк, режисер, журналіст
народився 1952 року. Живе і працює у Львові. Є автором повістей «Діви ночі»
(перша публікація — «Дзвін», 1991, № 7), «Ласкаво просимо у Щуроград» (1992),
«Ги-ги-и» («Четвер-3», 1992), роману «Мальва Ланда» (2000), поезій, оповідань,
есеїв. Один з першопрохідців еротичного жанру в сучасній українській
літературі. 1991 року Ю. Винничук видав збірку поезій «Відображення»,
упорядкував антологію української фантастичної прози «Огненний змій».
Письменник надзвичайно широкого діапазону: від кічу («Діви ночі») до
філософських оповідань та постмодерністських псевдопародій («Арканумські
історії», «Прапор», 1990, № 5). Різнопланова діяльність Винни-чука стала
своєрідним символом розквітлого пізньоімперського підпілля, що об-лаштовує та
провокує феномени вільних часів, вітер свободи перехідних періодів.
КОСТЬ МОСКАЛЕЦЬ
Поет, прозаїк, критик народився 1963
року. Живе на Чернігівщині. Був одним із засновників естетико-філософської
робітні «ДАК». Є автором поетичних збірок «Думи» (1989), «Songe du vieil
pelerin (Пісня старого пілігрима)» (1994), «Людина на крижині. Літературна
критика та есеїстика» (1999). Лауреат фестивалю «Червона рута-89» у номінації
авторської пісні. Лауреат премії журналу «Сучасність» (1994) за прозовий твір
«Досвід коронації». У поетичній творчості Москальця спостерігаємо синтез війонівської
балади з ностальгією за повнотою буття. У прозі видається більш винахідливим і
навіть майстерним. Автор «супер-хіта» «Вона», відомого у виконанні рок-групи
«Плач Єремії».
В. НЕБОРАК
Поет, прозаїк, літературознавець,
перекладач, есеїст народився 1961 року. Живе і працює у Львові. Учасник
літугруповання Бу-Ба-Бу, майстерні «Пси святого Юра». Є автором поетичних
збірок «Бурштиновий час» (1987), «Літаюча голова» (1990), «Alter Ego» (1993),
«Розмова зі слугою» (1994), «Епос про тридцять п’яту хату» (1999),
незавершеного роману «Пан Базьо та решта». Неборак був, як сам зазначає в
автобіографії, «рецитатором власних текстів, продюсером поезо-химеро-рокдійств,
концептуалістом кількох фестивалів і рушень». М. Ряб-чук вважає, що «поетичний
карнавал В. Неборака — це ще й добре організований спектакль, з прекрасною
режисурою, з питанням з-поміж питань у кінці, в останньому вагоні карнавальної
кавалькади, питанням, заради якого, можливо, й розігрується все це дійство».
(Вітчизна, 1989, № 10). Із середини 90-х років найпомітнішим з літературних
проектів В. Неборака є «Третє тисячоліття» — серія літературних вечорів у
Львові, до участі в яких запрошуються «письменники наживо», а сам автор проекту
поєднує організаційно-продюсерські функції з функціями ведучого і
співрозмовника.
Ю. ІЗДРИК
Прозаїк, поет, культуролог, автор
концептуального журнального проекту «Четвер» народився 1962 року. Живе і працює
в Калуші. Є автором повісті «Острів Крк» (1994), поетичної збірки «Станіслав і
11 його визволителів» (1996), романів «Воццек» (1996, 1997) і «Подвійний Леон»
(2000), низки повістей, оповідань, статей з культурології та
літературознавства. За останні роки Іздрик перетворився на надзвичайно цікавого
прозаїка, який не орнаментує, не риторствує, не ідеологізує, а за допомогою
письма шукає зміст і не боїться боятись.
О. ІРВАНЕЦЬ
Поет, прозаїк, драматург,
літературний критик народився 1961 року. Живе і працює в Ірпені та Києві.
Учасник літературного угруповання Бу-Ба-Бу. Є автором поетичних збірок «Вогнище
на дощі» (1987), «Тінь великого класика та інші вірші» (1991), п’єс, оповідань
та поезій, друкованих у збірці «Бу-Ба-Бу». В «Кур’єрі Кривбасу» (1991, № 1)
надрукована п’єса «RE-CORDING». О. Ірванець — представник карнавально-провокативної
складової постмодернізму. Згідно з «Четверговим глосарієм» («Четвер-3», 1992)
«Творче кредо Ірванця полягає у жонглюванні. Політичні, соціальні, культурні
реалії в поезіях Ірванця набувають рис гротескового спотворення…» Ірванець балансує
на кордоні, за яким починається відвертий кіч і грає штампами та стереотипами
кічевої культури. Ірванцева «Маленька п’єса про зраду для однієї актриси»,
перекладена німецькою мовою, з великим успіхом ішла на кількох театральних
сценах Німеччини.
О. ЛИШЕГА
Поет, прозаїк, есеїст, перекладач
народився 1949 року. Живе і працює в Києві. Є автором поетичної книги «Великий
міст» (1989), книги перекладів з китайської «Оповідки Давнього Китаю» (1990, у
співавторстві з І. Зуєвим). Увагу критики привернула містерія Лишеги «Друже Лі
Бо, брате Ду Фу…» («Сучасність», 1992, № 11), у якій відчувається вплив на
творчість Лишеги східних медитативних практик і орієнтальної філософської
настанови на самоспоглядання. Як у прозі, так і в поезії Лишеги простежується
творення «екзистенційного колапсу» для читача, особливої ситуації медитативного
резонансу з настроєм тексту. Саме звідти специфічні оцінки творчості Лишеги:
«шаманізм» (Ю. Іздрик), «вибух підсвідомих людських почуттів» (В. Габор). «Він
сам — каліграма та декупаж, червоний лебідь власних поезій» (Н. Білоцерківець).
Лишега — автор низки перекладів (з Т. С. Еліота, Е. Павнда, Д. Г. Лоуренса, М.
Твена, М. Лаурі). У травні 2000 року Лишега був нагороджений щорічною премією
американського ПЕН-клубу за найкращу перекладну (англійською мовою) книгу
поезій 1999 року (переклад Джеймса Брасфілда). І. Клех вважає Лишегу найкращим
українським поетом останніх десятиліть.
Є. ПАШКОВСЬКИЙ
Прозаїк, есеїст народився 1962 року.
Живе і працює в Києві. Є автором романів «Свято» (1989), «Вовча зоря» (1991),
«Безодня» (1992), «Осінь для ангела» (1996), «Щоденний жезл» (1997), кількох
есеїв. Лауреат премії фундації М. Дем’яніва (1993). Один із найпомітніших
письменників постмодернізму в Україні. У творах Є. Пашковського лексично
нюансований потік свідомості означує ситуацію тотальної безпритульності Людини,
вичакловує алхімію соціальних і текстових маргіналій, де «мозок б’є з голови,
немов іржава вода з вирватого крану». В цій алхімії грубою матерією Буття
виступає соціальне середовище, сприйняте чуттєво. Тексти Пашковського нагадують
площину розчленованих ієрогліфів, в яких лексика незбагненним чином повстає
супроти знакової складової, упосліджує її до нісенітниці та пірнає в безглуздя.
У деяких дослідників творчості
письменника виникають сумніви щодо приналежності Пашковського до
постмодернізму. Ці сумніви базуються на твердженні, що алхімія Пашковського не
зовсім Гра (або зовсім не Гра).
Немає коментарів:
Дописати коментар