Тарас Шевченко "Як умру, то поховайте"

Тарас Шевченко 

Заповіт

(В автографі Шевченка заголовка нема) 

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани і гори —

Все покину, і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

25 грудня 1845 в Переяславі

«Заповіт» Т. Г. Шевченко написав 25 грудня 1845 року в місті Пе- реяславі під час тяжкої хвороби. У грудні поет гостював на Переяславщині у свого друга, поміщи- ка-декабриста Самойлова. Тут він застудився, а 24 грудня стан його різко погіршав — запалення легенів. Самойлови, побоюючись за Шевченка, переправляють його в Переяслав до лікаря Козачковського. Тяжко було в дорозі, не легше і по прибутті, хоч лікар- приятель зробив усе можливе. Прийшла невесела думка, що це, можливо, останні години його жит- тя. Так не хотілося умирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. Але до всього треба бути готовому. Якщо, отже, смерть, то треба сказати людям останнє слово. Нелюдськими зусиллями перемагаючи хворобу, якось підвівся і ослаблими  руками запалив свічку. На папір лягли перші такі  страшні для молодої людини слова:

Як умру, то поховайте

 Мене…

 Отакі події наштовхнули Шевченка до написання «Заповіту». Але поштовх ще не є причиною. Якби тільки хвороба була причиною, то ми мали б суто особистий, а не громадянський запо-

віт. Насправді ж вірш був обумовлений суспільно-політичною ситуацією в країні в 30–40 роках

ХІХ століття. Поет викриває соціальне зло, яке побачив на власні очі в  1843–1845 рр. Відвідавши знедолену свою Вітчизну, проїхавши сотні сіл Полтавщини і  Київщини, він чув відгомін спалахів

селянських повстань по Україні. Побувавши і  в панських палацах, і  в мужицьких хатинах, він

побачив, що пани влаштували собі рай на землі, натомість життя селян схоже на справжнє

пекло. Отже, він побачив це і зробив висновок:

…вставайте, кайдани порвіте…

Уперше поезія була надрукована під назвою «Думка» у збірнику «Новые стихотворения Пушкина и Шевченко» (Лейпциг,1859). В автографі вона не має заголовка. Загальновідома назва «За-

повіт» з’явилася як редакційна у виданні «Кобзар» 1867 року.

Тема: заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду.

Ідея: віра поета у світле майбутнє України.

Основна думка: змінити соціальний лад можна тільки повстанням.

Жанр: громадянська лірика, вірш-заповіт

Тлумачення слова «заповіт»:

а) офіційний документ, який містить розпоря-

дження певної особи щодо її майна на випадок

смерті;

б) настанова, наказ, дані послідовникам або нащадкам.

- Що означає бути похованим на могилі?

Могили — свідки козацької слави. Бути похованим «на могилі» — означає знайти останній притулок на козацькому кургані і  розділити участь оборонців рідного краю

Художні засоби

Епітети:  степ широкий, Вкраїна мила, лани широкополі, ворожа зла кров, сім’я велика, вольна…

Повтори: реве ревучий, як…було, в сім’ї.

 Заповіт» перекладено більше ніж 50 мовами світу. Тому і  виникло таке народне прислів’я: «Шевченків «Заповіт» облетів увесь світ».

«Заповіт»уже давно дістав міжнародне визнання. Коли у 1929 році хорова капела «Думка» виступала в Парижі, їй довелося на прохання французів виконати «Заповіт» кілька разів. Як літературний твір «Заповіт» вийшов за межі України завдяки перекладам, причому перекладали його найчастіше з усіх творів Шевченка. Найперше він був перекладений російською мовою ще 1862 року, далі — польською, сербохорватською, болгарською, чеською, словацькою, білоруською, німецькою, французькою, англійською. Іншими мовами світу «Заповіт» було перекладено уже у ХХ столітті. Серед перекладачів було чимало всесвітньо відомих імен: Е. Войнич, Й. Бехер, І. Франко (на німецьку), А. Єнзен, О. Дюран. Більш ніж знаменно те, що на слова і мотив «Заповіту» написано понад півсотні музикальних творів: кантати С. Людкевича і Б. Лятошинського, хори М. Лисенка, Г. Гладкого, М. Вербицького, О. Кошиця, П. Демуцького, Г. Давидовського, С. Людкевича, Л. Ревуцького; симфонічну поему

«Заповіт» написав Г. Глієр. Мелодія «Заповіту», що її знає кожен на Україні і чимало за її межами, належить полтавському вчителеві Гордію Павловичу Гладкому.