Подорож у середньовіччя

Середньові́ччя — період європейської історії від 5 століття (падіння Римської імперії і Велике переселення народів) до епохи Відродження та Реформації, кінець 15 століття — початок 16 століття. За усталеною періодизацією, раннє середньовіччя швидше відбулося у Західній Європі, аніж у Східній (близько 9-11 ст.).

Середньовіччя як загальносвітовий період в історичному розвитку країн Азії, Північної Африки, Америки є дискусійним питанням. Зараз панує думка, що середньовіччя як явище є суто регіональним, але цим словом часто користуються для опису подій, що сталися 500–1500 років тому незалежно від регіону та специфіки.

Середньовічне місто

Середньовічне місто утворювалося навколо феодального замку, тип якого кінцево склався у ХІ ст. Грандіозне будівництво замків розпочалося в Англії. Замок зводили біля річки на високому місці, зручному для спостереження та оборони. Могутні стіни мали висоту 15 метрів, товщину 5 метрів та башти. В одній з башт були ворота із міцного дуба, зверху окуті залізом. Замок оточував рів, через нього до воріт вів дерев’яний міст, якого можна було легко розібрати на випадок нападу ворога.

Подвір’я замку ділила на дві частини висока (вище зовнішніх) стіна. Широкий простір перед нею займали різні служби: тут повинні були жити воїни та слуги, розташовувалися конюшні. У внутрішньому дворі, з іншого боку стіни, зводилася башта, вона була значно вищою та надійною за всі інші башти, з рідкими вузькими віконцями-бійницями – донжон (будинок хазяїна замку). Всередині донжон мав три зали, розміщені один за одним, поділеними дерев’яними перегородками, дві кімнати, кухню та зброярню. Замок заселяли, крім сеньйора та його родини, його васали, воїни та слуги.

Найчастіше навколо замку селилися ремісники, вироби яких були потрібні мешканцям замку. Для ремісників замок ставав надійним сховищем, а його хазяїн – володарем.

З розвитком торгівлі та ремесел поселення почали перетворюватися у міста. Їх оточували міцні кріпосні стіни, інколи в декілька поясів, укріплялися рови, біля мостів та міських воріт стояла сторожа, вулиці на ніч перегороджували ланцюгами на величезних замках. Місто росло скупчено, вгору. Саме тому, що його потрібно було обороняти, будинки зводилися в декілька поверхів, причому верхні нависали над нижніми. З ХІІ ст. розпочалося регулярне планування забудов. На перетині під прямим кутом двох головних магістралей розміщувався центр міста – ринкова площа, на якій будувався собор міста, а пізніше – ратуша. Як правило, місто заселялося за професіями: вулиці або ж цілі квартали зброярів, аптекарів, ткачів, булочників тощо.

Саме в місті зосереджувалися найкращі зразки середньовічної культури: храми, собори, світські будинки. В них працювали найвидатніші майстри мистецтва: архітектори, скульптори, художники, літератори, актори...

Розвиток освіти.

Найважливіша галузь культури – освіта – переживала у V–Х ст. тяжкі часи. Грамотних людей було тяжко знайти не лише серед селян, а й серед знаті. Багато рицарів ставили замість підпису хрест. Навіть засновник франкської держави Карл Великий не володів письмом, почав вчитися писати майже перед смертю, хоча імператор був покровителем вчених. Його двір в Ахені став центром освіти. В спеціально створеній школі знаменитий вчений і письменник Алкуїн, родом з Британії, навчав основам наук синів Карла та дітей з оточення імператора. В Ахен приїздили нечисленні освічені люди зі всіх куточків неосвіченої Європи. Гурт вчених, який зібрався при дворі Карла Великого, на зразок античності, почали називати Академією. В останні роки життя Алкуїн став абатом найбагатшого монастиря Святого Мартина в місті Турі, де також заснував школу, багато учнів якої стали відомими вчителями монастирських та церковних шкіл Франції.

Культурний підйом у роки Карла Великого та Каролінгів отримав назву „каролінгського відродження”, але він був недовгим. Невдовзі культурне життя зосередилося в монастирях.

Монастирські і церковні школи являли собою найперші навчальні заклади Середньовіччя. Нижчі церковні школи готували в основному приходських священиків. Платне навчання проводилося латинською мовою. Школу відвідували діти феодалів, багатих міщан, заможних селян. Дівчат в школу не брали. Навчання розпочиналося із зазубрювання молитов та псалмів. Потім учні вчили латинський алфавіт для того, щоб читати ці ж молитви в книзі. Часто ця книга була єдиною в школі: рукописні книги коштували дуже дорого, а до книгодрукування було ще далеко.

Біля трьох років відводилося на вивчення письма. Учні писали спочатку на покритій воском дошці, а потім вчилися писати гусячим пером на пергаменті. Окрім читання та письма вчилися зображувати числа за допомогою пальців, завчали табличку множення, тренувалися в церковному співі, і, звичайно, знайомилися з основами католицького віровчення.

Більш великі школи існували при єпископських кафедрах, вони давали серйознішу освіту. В них, за римською традицією, вивчали „сім вільних мистецтв” – граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, астрономію, музику. Система вільних мистецтв містила два рівні. Початковий складався з граматики, риторики, діалектики. Вищий складали всі інші науки. Найтяжкою була граматика. В той час її часто зображували у вигляді цариці з ножем для виправлення помилок у правій руці та канчуком у лівій. Цікаве тлумачення надавалось літерам: голосні – це душі, а приголосні подібні до тіла; тіло нерухоме без душі, так і приголосні без голосних не мають ніякого смислу. В риториці проходили правила синтаксису, стилістики, навчалися складати письмові та усні проповіді, листи, грамоти, ділові папери. Діалектика (її назвали пізніше логікою) вчила не лише рассуждать та робити висновки, а й знаходити у виступі противника положення, які протирічили Церкві, і вміти їх заперечувати. Уроки математики знайомили учнів з додаванням та відніманням, менше з множенням та діленням, бо написання римських цифр значно утруднювало виконувати ці дії. В курсі геометрії повідомлялися географічні відомості, найчастіше фантастичні (Земля – млинець, який плаває в морі, або знаходиться на трьох китах, Єрусалим – пуп землі тощо). Потім вивчали астрономію, яка повинна була допомогти визначити строки церковних свят. Оволодіваючи музику, школярі співали у церковному хорі. Таке навчання здебільшого розтягувалося на 12 – 13 років.

  

З ХІ ст. кількість церковних шкіл зростала. Дещо пізніше стрімкий розвиток міста спричиняє появі світських міських шкіл – приватних та муніципальних (у віданні міської ради). Церква на них мало впливала. На перший план виходять практичні потреби. В Німеччині, наприклад, перші бюргерські школи, які готували ремісників та торгівців, виникли в Любеку в 1262 р., Вісмарі в 1279 р, Гамбурзі в 1281 р. З ХІV ст. в деяких школах навчання проводиться національною мовою.