Ідеї людяності і добра в романі М. Зузака «Крадійка книжок»

Образи «маленьких людей», які опинилися в умовах фашистської системи. Ідеї людяності, добра, порятунку життя й культури. Книга як символ збереження духовності в жорстокому світу. Форми оповіді.

Чи задумувались ви коли-небудь про життя німецького народу під час Другої світової війни? Маленькі німці теж немало страждали, батьки їхні обирали або Гітлера, або смерть. Дитинство дітлахів, з народження навчених викрикувати «Хайл Гітлер!» проходило в постійній небезпеці, якщо вони ненавиділи фюрера. Поряд чатувала смерть, тому і  мовчали про все, що відчували.

1. Пригадайте сюжет! 

                             Відповіді до кросенса:

1.     Події роману відбуваються в Німеччині

2.     Все почалося з поїзжки   на залізниці

3.     Лізель потрапляє на Небесну вулицю

4.     На Небесній вулиці діти грають у футбол

5.     Дружить з хлопчиком Руді, який мешкає в будинку 35

6.     Разом з Руді вони крали яблука і книжки

7.     Книжки Лізель читала у підвалі

8.     В підвалі також ховалися від бомбардування

9.     Відскануйте QR-код (Книга "Крадійка книжок")

Уявіть цю дівчинку. Що б вона вам розказала про себе:

"Моя мама везла мене і молодшого братика до прийомних батьків під Мюнхен, тому що нашого татуся вже немає: його віднесло диханням незнайомого слова «комуніст», а в маминих очах поселився жах перед такою ж долею. Дорогою мій братик помер, його смерть назавжди залишила незагойну рану в моєму серці. Але в цей же час я зазнала не тільки втрати. На кладовищі я випадково підібрала свою першу в житті книгу з дивною назвою «Посібник гробаря». Пізніше, завдячуючи їй, я навчилася читати і відкрила для себе магію слова.

       У невеличкому містечку Молькінг, на Хіммель-Штрассе, Небесній вулиці, на мене чекали мої нові прийомні батьки Ганс і Роза Губерманни, звичайна німецька сім’я, яка не поділяла погляди фашистів, але в той же час боялася будь-що сказати, бо наслідки могли бути непередбачувані. Моя нова матуся Роза зустріла мене не зовсім привітно. Я спочатку її навіть боялася, бо з її вуст на мою адресу постійно звучало слово «свинтус». А ось тато Ганс, у якого були «очі, зроблені з доброти і срібла», з перших хвилин знайомства став моїм справжнім другом. Він навчив мене читати, розвіяв усі жахіття, що огортали мене вночі, розвіював мою печаль, граючи на акордеоні. А ще я познайомилася з сусідським хлопчиком Руді Штайнером, що мріяв про кар’єру спортсмена-бігуна і захоплювався чорношкірим атлетом Джессі Оуенсом. Руді закохався у мене, але я не помічала цього, бо сама була закохана … в книги. Ми разом ходили до школи, грали в футбол, з голоду крали їжу – всі події свого життя ми переживали разом. Крім того, скоро біля дверей будинку Губерманнів з’явиться незнайомий юнак, який ледь тримався на ногах від утоми і голоду. З ним буде пов’язане все моє подальше життя.

       Я ненавиджу Адольфа Гітлера, що загубив моїх рідних. Я на власні очі бачила ті приниження, яких зазнавали люди, що не належали до арійської раси".

Маркус Зузак  майстерно описав, як війна неначе обплітала життя дев’ятирічної дівчинки своїми довгими кривавими щупальцями. Але в Лізель було дещо, що допомагало їй долати труднощі: книги і сусідський хлопчик Руді. Книги посіли в житті дівчинки найважливіше місце. Для неї читання – не просто гаяння часу, а друге серце, якому для життєдіяльності необхідні все нові й нові слова, з яких складаються рядочки, сторінки, книги. 

Одного разу колишній єврейський кулачний боєць Макс, ( схований у підвалі сім'ї Хуберманів ) пояснив Лізель, що в релігії євреїв уважається, що все живе, кожен листочок, кожен птах живі лише тому, що в них сховане таємне слово життя. Єдине, що відрізняє нас від шматка глини, - слова. Слова і є життя. Проілюструвавши книгу, що написав Макс для Лізель, він розкрив для дитини ганебну майстерність Гітлера користуватись словами. Ось так пізнаються істини в книзі.  Тоді дівчинка і навчилася цінувати слова, розуміти таємницю їхнього змісту і їхньої сили. Також вчив відповідально ставитися до слів, їхнього значення  і Ганс Хуберман.

Ганс Хуберман - найближча людина для Лізель

Завдання: за словами, які містить хмарка, складіть характеристику героя роману  - Ганса Хуберман

Руді - вірний друг

Для Руді «крадійка книжок» була найдорожчою людиною, заради неї він готовий був здійснити непередбачуваний учинок, навіть кинутися у крижану воду річки, щоб врятувати книгу.  «Незабаром він скинув пальто, стрибнув у воду і побрів до середини річки. Лізель бачила, яким болючим був для нього кожен рух. Кусючий холод… . Страшенно холодна вода.» Цей німецький хлопчик із русявим волоссям, з якого влада хотіла зробити справжнього арійця, насправді мав дуже добре серце. Навіть Смерть розчулився, коли прийшов забрати його душу. «Я обережно ніс його розтрощеними вулицями, в одному оці мені бриніли солоні сльози, а серце було важким і смертельним.

На мить я зазирнув у його душу і побачив вимазаного чорним вугіллям хлопця, що перетинав уявну фінішну пряму і вигукував ім’я Джессі Овенса. Я побачив, як він до пояса занурився в крижану воду і гнався за книжкою. А ще я побачив хлопця, що лежав на ліжку і уявляв, який на смак той поцілунок його чарівної сусідки. Він робив щось зі мною, той хлопець. Він наступає на моє серце. Він примушує мене плакати».
Війна  випробувала Лізель великими втратами. Єдине, що допомогло Лізель триматися в нелюдських умовах, - це книги. Коли вона навчилася читати, їй відкрився цілий світ, і заради цього світу вона буде красти. Красти не їжу, коли за день і крихти не було в роті, а саме книги. Книги, які потім буде читати єврею, який переховувався у їхньому підвалі; містянам у бомбосховищі при нальотах на їхнє містечко; одинокій сусідці, сини якої воюють під Сталінградом.

«…першу книгу вона вкрала у снігу, а другу – у вогню. Також не варто забувати, що деякі книги їй дали. Загалом у неї було чотирнадцять книжок, та вона вважала, що здебільшого її історію створили десять книжок. Із тих десяти шість вона вкрала, одна з’явилася на кухонному столі, дві написав для неї схований єврей, а ще одну приніс лагідний, зодягнений у жовте вечір. Вирішивши написати свою історію, вона дивуватиметься, коли саме книжки і слова не просто почали мати якесь значення, а стали для неї всім. Може, тоді, коли вона вперше побачила кімнату, де були цілі стелажі  з книжками? Або тоді, коли на Небесній вулиці з’явився кМакс Ванденбург із пригорщею страждань? А може, це через читання в бомбосховищі? Чи через останній марш у Дахау? Чи «Струшувачку слів»?»

👈

Знайдіть в хмарині слів назви вкрадених дівчинкою книжок : « Посібник гробаря», « Собака на ім’я Фауст», « Маяк», «Знизування плечима», «Свистун», «Люди з бруду», « Носій снів»,» Пісня у темряві», «Повний словник і тезаурус Дудена», «Правила Томмі Хоффмана», «Останній людський незнайомець», « Струшувальник слів», « Навислий чоловік» «Mein Kampf».

ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ РОМАНУ «КРАДІЙКА КНИЖОК»

Маркус Зузак дуже ретельно, майже математично вивірив свій твір. Так, «Крадійка книжок» складається з прологу, епілогу та 10-ти частин основного змісту. Усі компоненти поділяються на окремі розділи, що супроводжуються анотаціями та коментарями оповідача. Важливо, що частини основного змісту мають такі самі назви, як і книжки, що з'являються в житті Лізель Мемінґер, від «Посібника гробаря» до «Крадійки книжок». І кожна нова книжка — це новий етап у житті дівчинки. Таку саму будову має і книжка, яку написала сама Лізель. Не менш цікавим є і той факт, що всі книжки, які потрапляють до Лізель (окрім «Mein Kampf» і словника Дудена), вигадані. Така складна, але чітка композиція роману є засобом характеристики головної героїні, виражає ідею твору.

Найхарактернішою художньою особливістю твору «Крадійка книжок» Маркуса Зузака можна вважати наявність незвичайного оповідача — Смерті. Неочікуваним для українського читача є те, що Смерть у романі асоціюється із чоловіком. Яким же постає він у творі? Виявляється, це не кістлява похмура істота з косою на плечі, а оптимістичний, справедливий, «зовсім не страшний» і «не злий» чоловік, якому до вподоби колір темного шоколаду. Про себе він каже просто: «Я — підсумок». Смерть розповідає про основні події, характеризує персонажів, причому робить це не відсторонено, а з явною симпатією, скажімо, до Лізель чи Руді. Дар «всезнання», яким володіє Смерть, відкриває нові можливості у формі оповіді у творі. Так, автор використовує такий прийом, як випередження оповіді. Зокрема ми наперед дізнаємося про смерть Руді Штайнера. Важливо і те, що Смерть веде не просто оповідь, задаючи тон усьому твору, а й бесіду з читачем, неодноразово звертаючись до нього з питаннями, роблячи читача не просто пасивним споживачем інформації, а активним учасником подій. Привертає увагу і те, що в англомовному творі, яким є «Крадійка книжок», міститься велика кількість німецької лексики (це збережено і в українському перекладі). Зокрема Маркус Зузак майстерно описує місцевий колорит у романі, вдаючись до німецьких слів у діалогах підлітків. Без перекладу автор залишає й назву головної книжки А. Гітлера «Mein Kampf», привітання heil Hitler, найменування євреїв Die Juden. Це створює атмосферу автентичності драматизму подій. Емоційний стан персонажів, їхні схвильованість, стурбованість передають такі слова, як jawohl, sheisse, schnell та інші. Особливе місце з-поміж німецької лексики належить лайливим словам. Так, Роза звертається до свого чоловіка Saukerl (свинтус), а Лізель називає не інакше, як Saumensch (свинючка), що виступає засобом мовної характеристики Рози Губерманн. Текст роману містить й німецькі слова зі словника Дудена — Zufriedenheit (задоволення), Verzeihung (прощення), Angst (страх), Wort (слово), Gelegenheit (можливість), Elend (горе), Schweigen (тиша), Nachtrauern (жаль), які відіграють значну роль у розкритті основної думки твору.

Специфічною рисою роману «Крадійка книжок» є залучення різних засобів візуалізації тексту, що акцентують увагу читача на слові в контексті його використання. Це і поєднання тексту та малюнків у книжках Макса, і виділення думок персонажів жирним шрифтом, і використання рядків-абзаців, і написання цілих слів великими літерами, і використання курсиву тощо.

Характерною ознакою твору також є використання символічної колористики. Так, з образом Лізель Мемінґер оповідач пов'язує три кольори — червоний, білий, чорний і наводить графічну формулу, у якій при накладанні «чорна закарлючка на сліпучо-білу кулю і на гуму супово-багряну барву» утворюється прапор нацистської Німеччини. Протягом твору Смерть тричі перетинається з Лізель, щоразу когось забираючи, і кожна така зустріч забарвлюється в один із трьох кольорів, що вкупі вказує на справжнього винуватця трагедій. Маркуса Зузака називають «людиною-метафорою», адже він уводить у текст чимало індивідуально-авторських метафор, наприклад: «книжковий магніт», «жінка з прасковим кулаком», «очі горіли фюрером», «зуби штовхалися ліктями», «стіна озброїлась... стелажами книжок», «його пальці пахнули валізою», “Mein Kampfом” і виживанням» тощо. У романі також чимало оригінальних епітетів, порівнянь, неологізмів.

Розгляньте плакат. Про що він вам розказав?(усно)

 Можна свої судження розпочати так. Марк Зузак створив незвичайну книгу з 10 розділів. Вона дивує і захоплює з самого початку: «Звісно, мені слід відрекомендуватися… Я насправді можу бути оптимістичним. Я можу бути приязним. Поштивим. Привітним. І це лише на одну літеру. Єдине – не просіть мене бути милим. Це аж ніяк не про мене… Мені, приміром, подобається небо кольору шоколаду. Темного, темного шоколаду. Кажуть, що він мені личить. Я ж, проте, намагаюся насолоджуватися усіма кольорами, що потрапляють мені на очі, - усім спектром. Мільярд, а то й більше, відтінків, усі вони такі різні, і небо – я його повільно втягую. Це дещо полегшує мій тягар. Допомагає мені розслабитися. Як я і натякав, мене рятує лише відволікання. Це допомагає не з’їхати з глузду. Допомагає з усім впоратися – зважаючи на те, як довго я виконую цю роботу»).

Зображення подій саме з такого боку є несподіваним: Смерть не викликає страху, навпаки, певну симпатію, бо має здатність співчувати іншим. Він має людські емоції, володіє здатністю не просто думати, а критично розмірковувати над тим, що правильно, а що ні. За життя ми завжди думаємо, що скажуть люди, але ніколи не розмірковуємо над тим, які ми є в очах смерті:

«Суперечлива людська натура. Трішки добра, трішки зла. Тільки розбавити водою». Через розповіді оповідача автор формулює основну ідею твору: двоїстість людської природи, загадку якої смерть намагається розкрити впродовж усього роману, бо саме людина чинить злодіяння та руйнування під час війни. В країні вирощених думок плекають словами, але Лізель разом з батьками Максом та Руді бачать істину жорстокості війни і т. д.

Отже, 

Історія  Лізель тісно переплітається з історією того часу і тієї країни, котра і сьогодні «червоніє за свого сина» - Адольфа Гітлера, тому що з його ім’ям пов’язані і Друга світова війна, і багаточисленні злочини нацистського режиму проти громадян Німеччини і окупованих нею територій, і Голокост. Нацизм покалічив не тільки долі окремо взятих людей, а й увесь світ. Але книга стверджує, що, незважаючи на всі жахіття, у людей все одно живе гуманізм, доброта, милосердя, жага до життя і прагнення до пізнання.

     У кожної людини – свої цінності. Але найсвятішою для кожного з нас є рідна земля, земля батьків, де ми народилися, де зробили свій перший крок, де бігали наш босі ноженята, де ми відкрили для себе цілий світ. І тому наше невідкладне завдання – це зберегти мир у державі, не дати ворогу топтати нашу землю, знущатися над нею.

Виконайте  тест(посилання в Х'юмені)!
                                  Бажаю успіху!

Дякую за увагу!