Милород Павич "Скляний равлик" 11 клас

Милорад Павич - письменник третього тисячоліття.

Є декілька шляхів вивчення теми, тож обери для себе сам.

👇

1. В підручнику прочитайте ст. 218-230. 

2. Прочитай публікацію далі та розглянь відео та

 ілюстрації. 

Милорад Павич (1929-2009) — сербський поет, прозаїк, літературознавець, перекладач, фахівець з історії сербської літератури ХУІІ-ХІХ ст., сербського бароко та поезії символізму. 
Письменника вважають одним з найяскравіших представників постмодернізму і магічного реалізму XX століття. Твори Милорада Павича перекладені 30 мовами світу.  Його найвідоміший роман «Хозарський словник», який Павич видав 1984 року, приніс авторові всесвітню славу. Серед інших його творів — «Пейзаж, намальований чаєм», «Ящик для письмового приладдя», «Зоряна мантія» та інші. Свою останню книгу, «Мушка», письменник видав у 2009 році.

М. Павич викладав у багатьох європейських університетах (у Парижі, Відні, Фрайбурзі, Регензбурзі, Белграді), перекладав сербською Байрона та Пушкіна, був номінований на Нобелівську премію в галузі літератури у 2004 році.

Перший голова Товариства сербсько-української дружби.

Милорад Павич народився 15 жовтня 1929 року в Белграді. Його батько був скульптором і походив з інтелігентної сім’ї, мати викладала філософію і була знавцем сербського фольклору. Писати Павич почав з раннього віку і завжди вважав літературу своїм родовим покликанням — серед його родичів і предків по лінії батька були письменники, і Павич у своїх інтерв’ю віддавав їм належне.

Дитинство Павича прийшлося на німецьку окупацію. Переживши два бомбардування Белграда, при яких загинули 25 тисяч чоловік, письменник одного разу мало не загинув від рук німецьких солдат: його зупинив патруль, але крім учнівського квитка ніяких документів у 15-річного Павича не було. Лише завдяки зусиллям батька, який трохи знав німецьку і зумів порозумітися із солдатами, Павича не розстріляли. Згодом, у 1999 р., письменнику довелося пережити третє в його житті бомбардування — ці враження знайшли відображення в його романі «Зоряна мантія».

 У 1953 році Павич закінчив філософський факультет Белградського університету, а потім отримав докторський ступінь у Загребському університеті. Попри те, що Павич не залишав письменництва, за видом діяльності він залишався вченим, літературознавцем, журналістом, перекладачем і викладачем — ким завгодно, але не письменником. Так було до 1973 року, коли в Югославії була опублікована його перша книга — збірка оповідань «Залізна завіса». Утім, навіть після цього Павич, як він скаже пізніше, був «найбільш нечитабельним письменником своєї країни».

У світову літературу Павич увійшов завдяки роману «Хозарський словник», що вийшов 1984 року. Цей роман, перший для письменника, став європейським відображенням магічного реалізму, гіпертекстовою фантазією на тему Борхеса. Влаштований так, щоб кожен мав читати його по-своєму, роман без початку і кінця вийшов ідеальним втіленням того, що передбачив Борхес у своєму «Саді, де розбігаються стежки». Критики, не чекали появи настільки сильного автора в тому місці, де, здавалося, не існувало літературної традиції, захоплено прийняли роман, назвавши його першим зразком нелінійної прози, а самого Павича — першим письменником XXI століття.

Книги, опубліковані після «Хозарського словника», не мали такого успіху, але й письменником одного роману Павич не став. Постмодерні експерименти успішно продовжилися в романі-клепсидрі («Повість про Геро і Леандро»), романі-кросворді («Пейзаж, намальований чаєм») та романі- ворожінні на картах Таро («Остання любов у Константинополі»). Зрештою, Павич завернув свій творчий досвід в ультимативну літературну форму — «Унікальний роман», детектив з сотнею кінцівок, що пропонує читачеві максимальну участь у вигляді порожніх сторінок, на яких кожен може дописати свій фінал.

Сербський класик, за його власним визнанням боявся набриднути читачеві, тож зумів підкорити його, зробивши співавтором своїх творів. Експерименти з інтерактивністю, персонажі та місця, що час від часу міняють агрегатний стан, де розходяться сюжетні лінії — у своїх творах Павич змішував сон і дійсність, не намагався робити між ними відмінностей і в цьому залишився неперевершений.

Був одружений з Ясміною Михайлович, письменницею й літературним критиком.

Помер у віці 80 років від інфаркту міокарда.

Про себе М. Павич говорив в "Автобіографії":

"Я письменник уже двісті років..." Читайте тут

Пригадайте!

Познайомтесь!
У останній книжці М. Павича «Мушка» (2009) зібрані маленькі романи, кожен з яких має принаймні два можливих фінали. Це відомі українським читачам (як  оповідання) «короткі нелінійні романи про кохання» «Дамаскин» і «Скляний равлик», а також новий, позначений прикметами автобіографізму, роман «Мушка».  Саме у творі, який дав назву збірці романів, герої, опинившись перед вибором, проживають обидві можливості: і розлучаються, і залишається разом.  Епіграфом до роману Павич взяв слова з твору своєї доньки Єлени: «Кожен з нас має багато майбутніх. Ми вибираємо лише одне». Письменник дарував своїм героям можливість прожити кілька майбутніх, читачам – одержати роман із сотнею фіналів («Унікальний роман») і дописати свій власний, або просто скласти його з розділів-карт («Остання любов у Царгороді»). Обираючи реверсивну модель роману, Павич суперечив передбачуваній логіці руху людського життя від народження до смерті. Позбавлені кінця, його романи народжувалися знову з цеглинок глав, створюючи нові сюжети, нові можливості прочитання.

Оповідання«Скляний равлик» (1998)

Твір "Скляний равлик"  посідає вагоме місце у творчому доробку Милорада Павича. Оповідання має дивну форму інтернет-оповідання і насичене поетичними метафоричними образами, загадками. У творі автор запрошує читача бути співучасником творчого процесу. Милорад Павич був переконаний, що талановитих читачів набагато більше, ніж талановитих письменників. Він безкінечно довіряв своїм читачам, тому і винайшов такі універсальні форми для своїх творів.

Перегляньте!

Прочитайте оповідання "Скляний равлик" (підручник-ст.220-230); читата тут

або прослухайте 

Аудіокнига:

Урок з учителем (ящо комусь вкрай потрібно): 

Назва твору

Що символізувала фігурка равлика у різні часи в різних країнах світу?

У середньовічній Європі равлики були уособленням гріха і лінощів, бо народжені з бруду і живляться нею. Але пізніше під час Ренесансу і Відродження вони стали символізувати скромність, а те що виноградні равлики закриваються в своїй раковині вапняної кришкою і ламають її після зимового холоду або посухи знову виходячи на світло, зробило їх істотами, що втілюють відродження Христа.

Девіз герба герцогів Гонзага - «Все своє ношу з собою» - символізує равлик і її раковина.

Равликам приписувалися магічні і лікувальні властивості, вони були частиною побутової магії і забобонів. І джерелом натхнення для поетів:

Як мені назвати тебе? яка

В тобі загадка чаклунська?

Праматір усіх істот інших -

Повітряних, водних і земних.

Так сказав про равлика англійський поет Джон Саклінг в XVII столітті.

Раковина равлика --  символ застиглого часу, спіраль раковини символізує нескінченність.

Крім того равлик уособлення стабільності і достатку. В Італії та деяких інших областях Європи вважається що равлик зайшла в будинок віщує йому багатство і процвітання. Не випадково багато старих будинків в Італії прикрашені фігурками і барельєфами равликів. Так само італійці виробляють величезну кількість красивих равликів-сувенірів для прикраси інтер'єрів будинків.
Підзаголовок оповідання - «Різдвяна історія» (або в іншому перекладі «Передсвяткова історія») спрямовує читачів на зіставлення твору з літературною традицією. До цього жанру належать твори, у яких події відбуваються напередодні Різдва й мають щасливий кінець (наприклад, «Ніч перед Різдвом» М. Гоголя, «Різдвяна пісня в прозі» Ч. Діккенса та ін.).

За сюжетом «Скляний равлик» М. Павича дещо нагадує новелу «Дари волхвів» О. Генрі, але розказану по-новому в наш час — у пародійному, постмодерністському стилі. 

Замість щирих жертовних героїв О. Генрі в «Скляному равлику» зображено звичайних сучасних людей, яких навіть важко назвати героями. Вони живуть буденним життям, займаються своїми справами, гостро відчувають самотність і шукають шляхи її подолання. На відміну від героїв О. Генрі, поняття щирості, співчуття й кохання вони втратили… Персонажі грають із людьми й життям, а інші люди та життя теж грають із ними… І ця сучасна гра — безкінечна, вона ні до чогоне призводить і нічого не змінює в їхньому існуванні, окрім декорацій навколо них.

  Панна Хатчепсут досить вродлива жінка, яка, однак, не має особистого щастя. Життя її самотнє і фальшиве. Саме тому вона заповнює його чудернацькою грою.

  Суть гри Хатчепсут полягає в тому, щоб «одну річ украсти в когось, іншу — комусь підсунути. Не вибираючи, ані що, ані кому» . Так само діє й Давид Сенмут. Панна Хатчепсут прагне в цій грі забути про свою самотність та якось себе розрадити. Архітектор краде не стільки задля розваги, скільки для того, щоб забути про своє розлучення та втрату дорогої колись для нього жінки й домівки (він може приходити додому тільки потайки, коли колишньої дружини немає). 

  За принципом гри будуються описи відчуття самотності головної героїні твору панни Хатчепсут і колишньої дружини головного героя Сенмута. У такий спосіб автор наштовхує читача на висновок про те, що саме самотність робить людей схожими одне на одного, а отже, зближує, духовно споріднює їх. Ідея людської самотності увиразнюється і в сюжеті. Твір розпочинається й завершується зустріччю панни Хатчепсут і Давида Сенмута, а крадені речі (запальничка й свічка) повертаються до своїх нових господарів, які поцупили їх в інших.

 У кожного з них немає певної мети ані в житті, ані навіть у цих крадіжках. Гра дає персонажам можливість забуття про самотність, проте на досить короткий час.

Треба пам'ятати:

•       Для М. Павича немає різниці між минулим і майбутнім;
• Минуле у його творі оживає і впливає на майбутнє;
•       Герої оповідання мають декілька шансів змінити своє майбутнє.

Події оповідання об’єднують сучасність і минуле. Незвичне ім’я героїні має нагадати про жінку-фараона — Хатчепсут (або Хатшепсут), правительку з династії Стародавнього Єгипту. На початку першого розділу вміщено візуальний образ — зображення єгипетської жінки-фараона. Саме це зображення побачила в дзеркальці головна героїня твору. Тож автор пропонує читачам зануритися в події глибокої давнини. Він міцно пов’язує дві історії: сучасних Давида Сенмута й продавчині Хатчепсут та їхніх історичних прототипів, яким не судилося бути щасливими в минулому. Вони  ніби чекали на своє щастя чотири тисячі років і намагаються його досягти в сучасну добу.

Історична довідка

Мааткара Хатчепсут (Хатшепсут) Хенеметамон — п’ята жінка-фараон ХVIII династії Стародавнього Єгипту (роки правління — приблизно 1479–1458 рр. до н. е.).Її ім’я перекладається як «та, що знаходиться попереду благородних панянок»,«найшановніша з жінок». Хатчепсут була дочкою фараона Тутмоса I. Ще за життя батька майбутня цариця стала «Дружиною бога» — верховною жрицею фіванського бога Амона. Після смерті батька вона вийшла заміж за зведеного брата Тутмоса II. Маючи слабке здоров’я, Тутмос II помер, оголосивши фараоном малолітнього сина Тутмоса III від другої дружини. Новий правитель був занадто малим, і Хатчепсут виконувала при ньому обов’язки регента. Однак така роль не влаштовувала царицю — вона хотіла домогтися всієї повноти влади. Ще на другий рік правління Тутмоса III оракул бога Амона передбачив Хатчепсут владу.1479 р. до н. е. її проголошують фараоном. Щоб підтвердити свій новий титул, Хатчепсут наказує зображувати себе в образі царя-чоловіка з усіма атрибутами влади фараонів. Після того, як її пасинок досяг повноліття, їй довелося придушити кілька повстань. За часів її царювання Єгипет процвітав.Таємницею залишалися її стосунки із Сенмутом — головним радником, зодчим храму в Долині царів, наставником дочки Нефрури. Від початку правління Хатчепсут радник Сенмут став володарем 93 титулів і був найближчою довіреною особою правительки.

Віддавши дочку заміж за Тутмоса ІІІ, жінка-фараон дала йому шанс знову стати законним правителем. Уважають, що Сенмут готував Нефруру до самостійного царювання, але вона явно не успадкувала материнської жаги до влади. Після смерті Хатчепсут (1458 р. до н. е.) фараоном став Тутмос III, який згодом наказав знищити всі відомості про неї та її зображення, тому тривалий час про Хатчепсут нічого не було відомо. Існує легенда про те, що Хатчепсут — це фараонова донька, яка підібрала з Нілу корзинку з немовлям Мойсеєм і виховала хлопчика. За іншою версією, єгипетська правителька була біблійною царицею Савською.

Побудова системи персонажів

У «Скляному равлику» діють дві центральні фігури — панна Хатчепсут і Давид Сенмут, дві другорядні — колишня дружина Давида й ефемерна донька Ніферуре та випадковий перехожий (єдиний персонаж, що порушує симетрію образної системи, але потрібний для зображення головних героїв у соціумі і відтворення (через крадіжку) їхнього способу встановлення контакту з людьми).

Образ доньки Ніферуре перебуває в центрі кола (місце, яке проколює голка циркуля). Вона — символ найголовнішого в житті, що люди знищують у гонитві по колу, яке окреслює циркуль їхніх цілей — фальшивих цінностей. Вона символізує загублений потенціал, хибний спосіб налагодження стосунків між чоловіком і жінкою. Але цим не обмежується її роль. Якщо спробувати використати авторську підказку — «центральна клавіша», яка застосовується на комп’ютері для створення пропуску, то можна припустити, що Ніферуре символізує втрачену можливість подолати самотність найкращим способом — завдяки створенню сім’ї, народженню дитини.

Гра з часом. М. Павич сміливо поєднує події з різних історичних площин. «Я не бачу різниці між минулим і майбутнім. Якщо ви стоїте на певній позиції, ви будете відчувати і минуле,і майбутнє. Наша література не повинна займатися ані минулим, ані майбутнім, вона повинна займатися людиною, тобто її думками, розумом, емоціями, інтуїцією, фантазією, внутрішньою та зовнішньою енергією, літературними жанрами», — уважав митець.

👉Законспектувати в зошит, накресливши схему побудови оповідання "Скляний равлик". 👇

 Форма оповідання, обраної Павичем та значення центральної метафори.

Сербський класик, за його власним визнанням боявся набриднути читачеві, тож зумів підкорити його, зробивши співавтором своїх творів. Експериментуючи з інтерактивністю, де розходяться сюжетні лінії, у своїх творах Павич змішував сон і дійсність, не намагаючись робити між ними відмінностей. Саме такий сміливий експеримент гарантував М. Павичу щиру прихильність сучасного читача. Милорад Павич часто порівнював свої твори з будинком, потрапивши в який, читачі можуть «побачити кілька входів і 

виходів».

 Оповідання побудоване так, що кожен, хто читає сам може вибрати, з якої з двох вступних розділів йому почати читання, а якою з двох заключних завершити. Від того, яку стежку ви оберете, залежить, яка у вас вийде повість і до якого кінцевого пункту ви прийдете. Головні герої  залишалися живі і щасливі, якщо дію розповідає жінка, а за оповіданням чоловіка, герої гинуть. Таким чином, автор хотів підкреслити велику різницю між двома сприйняттями - чоловічим і жіночим. 

Щодо значення центральної метафори оповідання можна припустити, що головні герої твору дещо схожі на равликів. Адже вони живуть,      у власні переживання,  неначе у раковині і лише зрідка показують свою сутність. Упродовж життя змінюються герої, а отже, і світ, проте його риса — прагматизм — лишається непорушною. Меркантильний, егоїстичний світ приречений, він не має права на існування, а тому гине від вибуху.

Це пояснює метафоричний сенс розв’язки: вибух стався від взаємодії крадених речей, використаних як подарунки, а тому стосунки між людьми не повинні ґрунтуватися на прагматизмі, інакше вони приречені на загибель. Якщо ж читач прагне щасливого завершення твору, то можна припустити, що декоративна свічка-равлик, палаючи, долає свою замкнутість, — любов наповнює людину новими якостями, робить її здатною перемогти самотність, перетворює на дійсність сон панни Хатчепсут про «дзбан із двома шийками», коли «вино зв’язалося вузлом і двома струменями наповнило водночас два келихи». Хатчепсут і Сенмут мають можливість заховатися від реальності, але все ж перед нею вони беззахистні. Равлик -  дуже вразлива, їй легко зашкодити, як склу. Але скляний равлик — це свічка, яка горить, тобто віддає себе іншим. 

 Равлик за різними джерелами символізує загадку,  його раковина --  символ застиглого часу, а  спіраль раковини символізує нескінченність. Це натяк на безкінечний плин часу, у вихорі якого не можна роздивитись, де початок, а де кінець будь-якого людського життя, бо все має знову повторитися, як кохання Хатчепсут і Сенмута.

Персонажі інтернет-оповідання М. Павича ніби крізь століття пронесли людський біль (самотність та обман) і певні цінності (пристрасне бажання знайти любов і бути щасливими). Через тисячі років люди не втратили вічне прагнення любити і готовність страждати заради справжнього кохання. Саме про це пісня Горана Бреговича: « Важко кохати, але жити без кохання ще важче»

Дві версії фіналу оповідання демонструють характерну для постмодерністів можливість по-різному розв’язувати проблеми, спонукаючи читача вибирати одне з двох моральних правил.

 Таке новаторське художнє вирішення є творчим продовження світової літературної традиції Генріка Ібсена і Бертольта Брехта використовувати відкритий фінал драм.

 Інтертекстуальність

 Не менш важливою постмодерністською рисою твору є інтертекстуальність — використання інших творів завдяки цитуванню та наслідуванню чужих стильових правил окремих письменників, літературних шкіл і напрямів.

Милорад Павич створює інтертекстуальні зв’язки в іронічно-пародійній формі. У побудові сюжету вгадуєтьсяю, вже згадана, популярна новела О’Генрі «Дари волхвів». Замість щасливої, хоч і бідної сім’ї, маємо роз’єднаних, загублених у своїй самотності нещасних людей. їхнє випадкове знайомство — шанс змінити себе, а разом із тим і світ. Але чи буде використано цю можливість, залежить від читача.

«Відмова від монопольного права автора на істину» 

Оповідання Милорада Павича органічно вписується у світовий літературний інтертекст, письменник і читач вступають у своєрідний діалог з митцями, котрих також хвилювала ця проблема, — росіянином Ф. Достоєвським («Ідіот»), австрійцем Ф. Кафкою («Перевтілення»), швейцарцем Ф. Дюрренматтом («Візит старої дами») та іншими. В іронічному вимірі Павич зобразив розгубленість сучасника, який не здатний піднятися на духовний рівень пошуків, а тому обмежується матеріальною буттєвою сферою, хоча відчуває при цьому дискомфорт, бо його власне людський потенціал лишається нереалізованим.
Підсумок вивченого
Все, що намагалась розповісти, можна помістити в інфографіку:

Рефлексії.
Пограйтесь!



👉👉👉👉

Зрозуміти твір дуже непросто, тому ця тема містить багато пояснень і дуже інформативна. Прошу - уважно прочитати і прослухати. Познайомтесь з матеріалом, цього разу без виконання тестів. В зошиті повинен бути конспект (виділене жовтим кольором) та схема побудови оповідання.

 Виконані завдання можна відсканувати чи сфотографувати, надіслати мені на електронну адресу: rogovairina4@gmail.com.





Перевірю і надішлю оцінку.



Кожного дня отримую багато листів і дуже вдячна всім за роботу! Молодці! Прошу не забувати вказувати своє прізвище та ім'я.























Дякую за увагу!





















Використані джерела:

 https://history.vn.ua/pidruchniki/kadobyanska-world-literature-11-class-2019-standard-level/107.php?fbclid=IwAR3X5F6niP4C7tTO3q3F-UJ1R51L8NFBZnO6jWBQV6SFrkEG4YTEgSv2xUY
https://naurok.com.ua/konspekt-studenta-z-interaktivnimi-zavdannyami-dramaturgiya-2-pol-hh-st-milorad-pavich-sklyaniy-ravlik-114072.html?fbclid=IwAR2S_WAL8Vf6bbU0uL-WFF2ePiEe2G_L1n2lBb15J-PSV4t_Mii8iUubVYc




На правах реклами! Наступна наша тема:


Книга не залишить байдужим нікого!
 Світ дівчинки, який не один раз летів шкереберть! 
Вона залишилась живою і з'явилась її історія...
Читайте- не пожалкуєте!!!