Пролог на небі ( "Фауст")

Зав’язка трагедії «Фауст» 

Геніальний німецький драматург Йоганн Вольфганг Гете подарував світові «Фауста», твір з глибоким філософським змістом. Його сміливо можна назвати шедевром класичної літератури. Працював автор над поемою з 20-ти років і до кінця свого життя. Тому «Фауст» – це не просто твір, а творча сповідь великого Гете.

У назву трагедії винесено ім’я головного героя Фауста. Уже в першому монолозі він багато розповідає про себе. Фауст – вчений, який пізнав таємниці багатьох наук, вник в юриспруденцію і навіть богослов’я. Однак головних таємниць буття герой так і не пізнав – і це гнітить його душу. Фауст піддає все накопичені знання критиці, називає себе «дурнем». Але так само говорить, що, будучи дурнем, він все ж розумніші більшості сучасних йому вчених.

Щоб вникнути в суть усіх речей, герой приймає зухвале рішення – звернутися до духів. Так збігається, що одночасно на небесах укладається угода на його душу.

Зав’язка трагедії «Фауст» знаходиться в «Пролозі на небесах». Дійові особи тут – Господь, його архангели і Мефістофель. Автор трактує ці образи вільнодумно в стилі епохи Просвітництва. Тому ця частина трагедії найбільше піддавалася критиці з боку церкви.

Ставлення Господа до Мефистофелю благодушно-терпиме, він не відчуває до нього ворожнечі. Таке ставлення викликало протест у «благочестивої» публіки.

Та й сам образ Мефістофеля у Гете багато в чому відрізняється від звичного уявлення духу протиріччя. У той час, як ангели доповідали про гармонію на Землі, саме Мефістофель звертає загальну увагу на «муки людини». А значить, справжньою гармонії в світі все ж немає.

Однак гірка іронія духу протиріччя про жалюгідну людської долі не є справжнім співчуттям. Мефістофель – геній зла, а його людинолюбство – це лише гра.

На думку духу протиріччя, людина страждає через те, що наділений «крупиці розуму». Саме вона штовхає його на пошуки істини, проте мала міць розуму не дозволяє її відшукати. Більше того, саме невелика іскра розуму робить людину «худобою з худоби». Іншими словами – людина робить погані вчинки, тому що має інтелект. Але цей інтелект дуже обмежений і служить лише для задоволення людських бажань.

Такі невтішні відгуки про розум людини автор вводить в трагедію під враженням дебатів, які велися в середовищі реакційного дворянства. Таким чином, в «Пролозі на небесах» ставиться одне з головних питань: на що ж здатний розум людини?

Об’єктом суперечки в цій частині стає незвичайний учений на ім’я Фауст. Світлі сили вірять, що він зможе пройти випробування спокусами і відшукати істину, а темна сила впевнена, що Фауст – всього лише жалюгідна людина, яка не здатна зберегти свою душу.