Саме
любов, котра народжується і перемагає, перемагає і в смертоносному вирі,
зачавши нове життя, є магістральною проблемою кращої повісті В.Бикова
„Альпійська балада" (1963) - твору, що завоював велику популярність.
„Альпійська балада" В. Бикова - твір про кохання, кохання велике і
прекрасне, яке в умовах смерті народжує життя. Саме тому автор і назвав свою
повість „баладою".
Сюжет
твору не позбавлений пригод: в основі його - втеча з концентраційного табору,
розташованого в австрійських Альпах. Волею випадку, відстоюючи власну гідність
у конфлікті з есесівцем, Іван Терешко здійснює чергову втечу з
фашистського полону (усі попередні
закінчувались невдало). Утікач виходить переможцем зі спущеними в погоню
вовкодавами, хоча сам залишається з незагоєними від укусів ранами на нозі. Його
супутницею випадково стає італійська дівчина Джулія, котра, скориставшись
ситуацією, теж втікає з табору. Іван, що спочатку бажав усамітнитись від
нав'язливої попутниці, стає ніби мимоволі опікуном беззахисної дівчини...
Пригодницьке начало поступається далі лірико-романтичному і
жертовно-героїчному: осмислюється традиційна вже, але невичерпна в
художньо-філософських вимірах проблема „кохання і війна", витоки якої у
древніх епосах, у багатьох шедеврах світової класики, у якій порушувалась чи то
патріотична, чи то визвольна, чи то революційна тематика.
„Альпійська
балада - це гімн коханню, що нерозривно поєднане із моральним стоїцизмом
простої людини, радянського солдата, дух якого не зламали найжахливіші умови
гітлерівського полону, зради і малодушність деяких своїх співвітчизників (коли
герой ще на початку війни втікав з полону і переховувався в українській хаті,
він знову попадає у руки фашистів через підлість кума господаря, через бажання
пристосуванця-обивателя прислужитись окупантам), приниження, фізичні муки і
сама смерть, що стала порятунком для дорогої тепер людини - ще зовсім недавно
чужої і незнайомої іноземки. Були надії на звичайне людське щастя, яке можливе
в умовах миру: війна, програна гітлерівцями на Сході, йшла поступово до свого
завершального кінця.
Радянський
полонений Іван Терешка, родом із Білорусії, разом з друзями розробляє план
втечі із табору смерті. Для цього намагались підірвати бомбу, яку есесівці
наказують розібрати. Ситуація загострюється. Іван, захищаючи свою людську
гідність, кидається на охоронця, який фізично і морально знущається над
в'язнем. Виснажені голодом і нелюдськими умовами дехто з полонених,
користуючись сум'яттям, виривається у загадкову й загрозливу невідомість
альпійських лісів і гір.
Це
визначає першу колізію (власне сюжетну лінію) - боротьбу людини за свободу,
протистояння фашистським переслідуванням. Саме тут і окреслюється
духовно-моральна стійкість полоненого солдата, простого хлопця з білоруського
села Терешки - маленької людини війни, котра у буденному подвигу підніметься до
небуденної, сакральної величі.
Першу
колізію поглибить друга - головна, яка і визначить провідну ідею твору: любов і
жертовність сильніші за смерть, вони відкривають людині справжній смисл життя,
роблячи її могутньою і прекрасною, дають можливість пізнати щастя навіть серед
перенесених страждань, серед жорстоких випробовувань, є важливими факторами в
осмисленні краси і величі світу, котрий потребує порятунку від земного зла, від
руйнівних сил мілітаристського безумства, молоху війни.
Прослухайте!
Образи природи і герої
Почуття, стан душі, життєві цілі і мрії героїв у повісті метафорично асоціюються з природою, з краєвидами Альп, контрастними в своїй основі, несучих знаковий у художньому розумінні смисл.
Вершини гір, укриті снігом, ніби уособлюють холодний подих смерті. І багаті квітами й різнотрав'ям, життєдайними дарами природи розкішні неповторною красою альпійські луки.
Саме на них спізнають щастя кохання (до цього вони були просто втікаючими в'язнями з табору знищення) Іван та Джулія - представники різних народів і соціальних станів (юнак був простим колгоспним трактористом з далекої і загадкової Білорусі, дівчина - донька заможних італійців, антифашистка за переконанням). Серед цієї мальовничої екзотики зароджується і нове життя. Тепло і життєдайність лук з розкішними маками дарують блаженство і незвідану радість, ті найщасливіші життєві миті, котрих їм більше не доведеться пізнати: незабаром Іван загине, даючи можливість врятуватися Джулії, котра ще й не могла знати, що у ній зародилось нове життя - син, якого і назве в честь батька (тобто, італійський варіант найпопулярнішого у слов'янському світі імені - Джованні).
Італійка Джулія - дівчина з заможної сім'ї. Вона виросла в достатку, є значно освіченішою за хлопця з білоруського села Терешки. Однак дівчина з Італії глибоко співчуває Івану, схиляється перед його подвигами, ніжно цілуючи рани, нанесені війною: цим самим Джулія ніби демонструє вдячність перед представником тієї такої загадкової у життєвих випробовуваннях, стражданнях і жертвах цивілізації, на котрій лежала сакральна місія порятунку світу од коричневої чуми.
Правда, італійська дівчина чула про голод, про беззаконня й репресії, що відбувались у свій час у загадковій і далекій країні, однак не було дано зрозуміти їй, чесній антифашистці, усіх складностей у протистоянні доброго і злого начал серед того народу, котрому в історії доводилось бути і мучеником, і переможцем. Про трагедію тридцятих їй розповідає довірливо сам Іван у той час, коли вони, голодні, ділять чергову порцію хліба
Як бачимо, тут через життя конкретної людини окреслюється трагедія всього великого народу, на долю якого випали у ХХ столітті війни, революції, соціальні експерименти, що в свою чергу несли нові біди з голодом і злигоднями.
Сам Іван Терешка, на долю якого, як і багатьох його співвітчизників, випали і репресивні дії, більшовицьких експериментаторів, і голод, і передвоєнні лихоліття, і надії на краще життя, і фронт, і поранення, і жахіття гітлерівських таборів, усвідомлює, що може втратити довіру у Джулії через гірку правду - ту правду в усіх її непростих осягненнях, котрої не дано зрозуміти навіть тій, що неждано стала для нього близькою і рідною
Немає коментарів:
Дописати коментар