Автор – Василь Биков
Рік написання – 1966
Рік написання – 1966
Жанр “Альпійська балада” – лірична повість
Головні герої “Альпійська балада” – Джулія Новеллі, Іван Терешко
Тема – історія життя російського солдата Івана Терешка та італійської дівчини
Джулії, долі яких перетнулися в концтаборі. Тема самовідданого й зворушливого
кохання, що спалахнуло в тяжкий час війни, – одна з центральних у творчості В.
Бикова.
Ідея – осуд війни, жорстокості, несправедливості;
утвердження сили кохання; уславлення сили духу людини.
Повість В. Бикова “Альпійська балада” – реалістичний прозовий твір, однак
вжита у назві твору жанрова номінація цілком вмотивована, адже в ній письменник
змальовує таке кохання, яке в результаті перемагає все: холод і голод, муки і
страждання, війну і смерть.
Сюжет “Альпійська балада”
У повісті дві сюжетних лінії. Перша – минуле Івана Терешка, його участь у боях, поранення, госпіталізація, втечі з концтабору, оточення й полон; друга – колізії втечі з табору і кохання Івана й Джулії.
У творі описано теперішнє – лист героїні, яка залишилась жити, минуле – поневіряння білоруського солдата й італійської дівчини під час втечі з концтабору.
Сюжет “Альпійська балада”
У повісті дві сюжетних лінії. Перша – минуле Івана Терешка, його участь у боях, поранення, госпіталізація, втечі з концтабору, оточення й полон; друга – колізії втечі з табору і кохання Івана й Джулії.
У творі описано теперішнє – лист героїні, яка залишилась жити, минуле – поневіряння білоруського солдата й італійської дівчини під час втечі з концтабору.
“Альпійська
балада”
Твір складається із 24 розділів ; також лист – замість епілогу; вставні
частини – 4, в яких розповідається про те, як Іванові вдалося здійснити втечу з
табору; вставка – сон Івана (він символічний); спогади про дівчину свого друга
та про невдалі втечі з табору.
Реалістичне та романтичне у творі “Альпійська балада”
Реалістичне та романтичне у творі “Альпійська балада”
Історія написання “Альпійська балада”
Василь Биков згадував:
“Це сталося наприкінці війни в Австрійських Альпах.
Тут був глибокий тил німецького рейху, і тут, як повсюди в його тилу, було багато працюючих на війну промислових підприємств, в тому числі всіляких таборів.
Одного разу ми зайняли якесь містечко і чекали нової команди. Довжелезна колона артполку завмерла на вуличці.
І раптом біля однієї з дальніх машин на очі потрапила дівчина – худорлява, чорноволоса, в смугастій куртці і темній спідниці, вона перебирала поглядом
обличчя бійців і заперечно хитала головою. “Хто є Іван?” – запитувала вона. Звісно, Іванів у нас було багато, але ні один з них не здався їй тим, кого вона шукала. Ми запитали, якого саме Івана вона розшукує. Дівчина розповіла приблизно таке: її звати Джулія, вона італійка з Неаполя. Рік тому, влітку 44-го, під час бомбардування воєнного заводу вона втекла в Альпи, де зустріла російського військовополоненого. Кілька днів вони блукали в горах, голодні та холодні, перейшли гірський хребет і одного туманного ранку напоролись на поліцейську засідку. Її схопили і знову кинули до табору, а що сталося з Іваном, вона не знає.
Я згадав про цю історію через 18 років, коли почав літературну діяльність. І тоді я написав все те, що ви прочитали в “Альпійській баладі”.
Джулія Новеллі – італійка; скориставшись вибухом, як і Іван, вона втікає з табору.
Письменник з любов’ю змальовує Джулію, підкреслюючи її красу, тендітність,
витонченість: у неї чорні виразні очі, густе волосся, гнучка і струнка фігура,
дзвінкий сміх. Завдяки образу Джулії Новеллі автор спонукає свого героя пройти
перевірку коханням.
Образ Івана
В центрі розповіді – звичайний рядовий боєць Іван Терешка. Він родом з
Білорусії, це фізично міцний 25-річний хлопець; знайома з дитинства селянська
праця загартувала його, зробила сильним і витривалим. В полку він нічим
не виділявся серед інших піхотинців, за колишні бої отримав три подяки від
командування та дві медалі «За відвагу» і думав, що на більше не здатний. Волею
випадку Іван опинився в полоні у німців. Епізод полонення постійно переслідує
його в нічних кошмарах (адже тоді, за законом військового часу, здатися в
полон автоматично означало стати на бік ворога, тобто зрадити Батьківщині. Не
можна допустити, щоб тебе взяли живим в полон. Недарма письменник
загострює увагу на цій проблемі. “Нельзя срывать злость на пленных, — з
гіркотою думає Іван, — плен – не проступок их, а несчастье, они не сдались в
плен – их взяли, а некоторых даже сдали, предали – было и такое”. Івана
Терешко, який і в таборі не дозволив себе затоптати, роздавити в нім людину, а
після того, як ковтнув повітря свободи і любові, що став ще сильніше, твердіше
духом, — він готовий до смертельної сутички з фашистами. Доля підготувала цій
людині щось страшніше за смерть: «вибір» Івана, можливо, найнестерпніший для
людини.
Немає коментарів:
Дописати коментар