Місцевий колорит балади Адама Міцкевича " Світязь"

Балада «Світязь» побудована на матеріалі слов’янської історії, легендаризованої, поетизованої митцем у дусі романтизму. У даній баладі, як і в інших ранніх творах, багато місця відведено місцевому колориту. Місцевий колорит – це сукупність достовірних деталей, які передають географічні й національні особливості місця подій, атмосферу й обстановку новогрудських країв. Невипадково тут згадуються реальні географічні місця: озеро Світязь – одне з найпрекрасніших місць Білорусії; Новогрудок– містечко, яке нині входить до складу Білорусі (Міцкевич народився неподалік від нього);Плужини – маєток, де проживав Михайло Верещак, брат коханої поета. Про місцевий ландшафт свідчать назви місцевих сіл: Царини, Заосьє, Рута, Щорси, руїни замків, бори, дороги, вибалки. Прикмети Новогрудського регіону, томоміміка, а також одяг, звичаї, діалект надають емоційній атмосфері твору відчуття достовірності, передають екзотичність волинсько-української природи. Це дозволяє письменникові наблизити легендарне минуле до дійсності, показати, що життя слов’ян має глибоке коріння в історії, для того, щоб жити далі, треба знати про те, що було, бути гідним пам’яті своїх предків.

Що спільного з погляду фольклорних традицій у баладі Міцкевича «Світязь» і баладах Шевченка?

У «Світязі» Міцкевича рибалки неводом витягують з води жінку ( «Кучері білі, уста, мов, корали…». ЇЇ можна порівняти з героїнею балади Т.Шевченка «Русалка». Народні повір’я про русалок в обох творах набувають іншого осмислення, ніж у фольклорі. У баладах Шевченка «Русалка», «Лілія», «За байраком байрак» фантастичне, виняткове постає не як об’єкт зображення, а як поетичний засіб узагальнення трагічного соціального становища героїв. Щось подібне бачимо і в баладі «Світязь», де образ жінки конкретизується через сюжет: жінка розповідає, що в своїй «прірві підводній» білопінні вали поховали місто, «Туганів державу». Згадаймо, що героїня балади «Лілея» Т. Шевченка, яка виявилась «байстрям» пана, гине від розлюченого натовпу («Я умерла \ зимою під тином, \ А весною процвіла я \ Цвітом при долині, \ Цвітом білим, як сніг, білим!»). Бачимо, що обидва поети використали широко відомий в народній творчості мотив перетворення дівчини після смерті в лілею. Хоча тематика в обох поетів різна: в А. Міцкевича – історико-патріотична, в Т. Шевченка – соціально-побутова.