ЯК ВИЗНАЧАТИ ХУДОЖНІ ЗАСОБИ НА ЗНО

Метафора – з грецької «перенесення». Розкриття сутності одного предмета чи явища через особливості іншого.

Різновиди перенесень:

Колір (наприклад, білий сніг – білий світ) Перше значення – пряме – білий сніг. Друге – переносне, метафоричне – білий світ.

Розмір (наприклад, грудка землі – грудка суму)

Форма (рука хлопчика – рука долі)

Функція (палець людини – палець станка (деталь станка)

Місцезнаходження ( дно моря – дно життя)

Форма і функція ( хвіст ящірки – хвіст літака)

Емоційне враження (чорна земля – чорна душа)

Приклади:

«Грізні стіни стоять мовчазливо» – подвійна метафора, основою якої є уособлення «стіни стоять мовчазливо». Також до її складу входить метафоричний епітет «грізні стіни».

«Серце нудьгує, і плаче воно» – проста дієслівна метафора, уособлення, метонімія.

«Коли усе в тумані життєвому загубиться» – подвійна метафора.

«Замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли» – розгорнута метафора, що складається з двох подвійних та метафоричного епітета «поле стоголосе».

«Над сріблом води лісової» – проста іменникова метафора, перенесення значення здійснено на основі подібності кольору та блиску дорогоцінного металу та водної поверхні.

«Пролісків перших блакитні отари» – проста іменникова метафора. Перенесення з сукупності тварин та сукупність квітів на основі подібності їхньої кількості.

«Глибшає далеч» – проста дієслівна метафора, в основі якої порівняння об’єму водного простору з повітряним за ознакою збільшення.

«Ходить осінь по траві» – подвійна дієслівна метафора, уособлення.

«Скорботи листя опада на дно душі» – подвійна метафора. До її складу входить прості іменникові «скорботи листя»  та «дно душі», які взаємопов’язані за смислом та органічно складають єдине ціле.

«Вкриє мудрість голову сріблом» – подвійна метафора.

Метонімія (грецьк. - перейменування) - це перенесення назви одного класу предметів або назви одного предмета на інший,які межують між собою, перебувають в органічному зв'язку. Наприклад, може переноситися:

а) назва приміщення - на людей у ньому: Університет святкує своє 55-річчя.;

б) ім'я автора - на його продукцію Прочитати Шевченка;

в) назва предмета - замість його вмісту: випив чарку ("замість -

горілку з чарки) та ін.

Синекдоха (грецьк. - співпереймання) - тип перенесення

назви частини на назву цілого і навпаки. Як і метонімія, синекдоха ґрунтується на понятті суміжності, але специфічним для неї є те, що ця суміжність кількісного характеру - загальніша і конкретніша від назви. Наприклад: Він скрізь руку має, а ми що? (Карпенко-Карий). Копійка (гроші взагалі); хліб (харчовий продукт і взагалі засоби для існування); клієнт завжди правий; німець наступає; ходити на турка; людям рота не зав'яжеш; стій, хлопці!

Синекдоха використовується як мовний засіб, але не так часто, як метафора та метонімія. 

Інвектива – це вербальне порушення етичного табу, що здійснюється некодифікованими засобами. Між наведеними термінами існує певне підпорядкування: одні з них відносяться до інших, як частина до цілого. Найзагальнішим терміном буде знижена або ненормативна лексика (некодифікована мова). Він містить декілька груп, найбільшими з яких будуть: інвективи (лихослів’я), непрофесійний сленг (жаргон), просторічна лексика.

Одним із засобів створення образності й виразності мови є літота, що в перекладі з грецької буквально означає «простота».

Цим грецьким словом називають художній прийом, протилежний гіперболі.

 Літота применшує які-небудь якості, властивості описуваного предмета або явища.

Цей прийом широко використовується в алегоріях, казках і притчах, наприклад:

Хлопчик з пальчик, Мужичок з нігтик; мужичок сам з перст, вуса на сім верст. "Життя — не шовкова травичка, на якій ніг не наколеш" (М. Стельмах).

Стилістичні фігури (від лат. stilus — грифель для писання та figura — образ, зовнішній вигляд) — незвичні синтаксичні звороти, що порушують мовні норми, вживаються задля оздоби мовлення.

Стилістичні фігури досить поширені в поезії, покликані не лише індивідуалізувати мовлення автора, а й збагатити його емоційними нюансами, увиразнити художнє зображення. Стилістичну фігуру, яка ще називається фігурою поетичного мовлення, слід відрізняти від тропів, які будуються не за синтаксичним принципом.

Анафора (грец. αναφορα — виділення) — єдинопочаток; одна із стилістичних фігур; вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур. Як стилістичний прийом градації анафора подеколи близька до анаколуфа. Почасти анафора виконує важливу композиційну функцію у ліричному сюжеті.

Протилежна за своєю роллю в поетичному тексті — епіфора

Градація (лат. gradatio — поступове підвищення, посилення) — стилістична фігура, котра полягає у поступовому нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення (клімакс) чи пониження (антиклімакс) їхньої емоційно-смислової значимості.

Градація розрізняється за просторово-часовими (переважно у прозі), інтонаційно-емоційними (поезія) та психологічними (драма) ознаками. Виразність градації посилюється поєднанням її з анафорою (Юлій Цезар: «Прийшов, побачив, переміг»).

Еліпс або еліпсис (грец. — пропуск, випадіння, нестача) — пропуск у висловлюванні деяких структурних елементів, які мають домислюватись за контекстом. Наприклад, у реченнях можуть обминатися дієслова-зв'язки («я вже додому, а ти ще на роботу?»), у іменниково-прикметникових словосполученнях — іменники, на які вказують специфічні сполучення прикметників («Перша Кінна» (армія)). Еліпсис як властивість тексту є протилежністю плеоназму.

Еліпсис може бути механізмом утворення нових лексичних одиниць, наприклад, «пропозиція» у значенні «пропозиція одружитися».

Епіфора (грец. epiphorá — перенесення, повторення) — стилістична фігура, протилежна анафорі, повторення однакових слів, звукосполучень, словосполучень наприкінці віршовихрядків, строф у великих поетичних творах (в романі у віршах), фраз — у прозі чи драмі.

Вживається задля увиразнення художнього мовлення. Особливого значення епіфора набуває у поєднанні з анафорою.

Інверсія (лат. inversio — перевертання, переставляння) — одна із стилістичних фігур поетичного мовлення, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні з очевидним порушенням синтаксичної конструкції задля емоційно-смислового увиразнення певного вислову: «Умовляють серця перебої» (В. Еллан) — тут додаток і підмет вжиті не на своїх місцях задля акцентного підкреслення слова «серця».

Інверсія вживається переважно в ліриці. Деякі поети виявляють посилену схильність до інверсованих сполучень, що певною мірою визначають їхній мовний стиль:

Наче весни усміх перший є вірш і дівчина перша;

спомин — роса весняна, щастя забутого сон (Б. -І. Антонич).

Почасти інверсія, зумовлена вимогами віршового розміру, впливає на ритмомелодику поетичного твору, витворює своєрідні ритмічні нюанси, неможливі за нормативного синтаксичного ладу.