Висловлювання відомих людей про роман Ю. Яновського «Вершники»
Аналіз новели «Дитинство»

Ø «Заслуга «Вершників» перед нашою літературою дуже велика. Безсмертна героїка громадянської війни була поставлена на національний ґрунт, висвітлена як народна українська героїка. Твір Яновського посилив нашу увагу до відтворення народного характеру, його провідних позитивних рис» (Л. Новиченко).

Ø «Вихід у світ його «Вершників» — а вони вийшли майже одночасно й українською, і російською мовами — став святом для Юрія та для всієї літератури. Свято не прийшло без холодної пронизливості нудних і безпідставних закидів і причіпок, але вони примушені були, вражені фактом безсумнівної великої ідейно-художньої цінності нового твору Яновського, поступово, хоч і несамохіть, вщухати» (Микола Бажан).

Ø «У «Вершниках» творилась нова образність, нова барвами, ритмікою, мелодикою. Образність, що була б неможлива раніш. Тільки співець нового часу міг побачити й розгледіти їх, оті небесні споруди, оті неймовірні й невловні, з самого повітря лиш зіткані, з блакиті неба змуровані вежі, на тлі яких безстрашні витязі революції схрестили шаблі у двобої з минулим» (Олесь Гончар).

Ø «Вершники» — потрясли. Вражав кожний образ, кожна фраза, кожне так вдало й точно вжите слово. Творчість Яновського для мене стала яскравим і привабливим маяком» (Юрій Збанацький).

Ø «У «Вершниках» точність підмінялась картинністю. Усе тут було мальовниче і гарне: степ, море, села і люди. Власне кажучи, це були не люди, а богатирі, викувані на зразок перуанської троянди з одного куска металу» (Микола Ушаков). 

Ø «Гарячим подихом боротьби, ласкавим степовим сонцем віє й досі із сторінок «Вершників»: звеличені пензлем художника, височать постатігероїв громадянської війни, як вікопомні пам’ятки недалекої і славної минувшини» (Микола Ушаков)

Аналіз новели «Дитинство»

Рід літератури: епос.

 Жанр:новела.

Тема: життя Данила Чабана та історія його роду, що уособлює шлях українського народу.

Ідея: утвердження віри в нетлінну вартість національних основ буття, спадковість поколінь, духовну пам’ять; оспівування міцних родових традицій, гуманістичного сприйняття життя, здорового існування людини на землі.

Навальність дій, гострота, динамічність, які характеризують першу новелу,

змінюються в другій спокійним екскурсом у дитинство Данила Чабана, життя

якого уособлює шлях українського народу, роду «затятого і непосидючого»,

який «козакував і землю обробляв». Новела сповнена глибоких роздумів про

життя дореволюційного українського села. У творі немає ні банальних сцен, ні

гострих соціальних конфліктів, ні напружених ситуацій. Не стикаються тут у

смертельному герці люди, не ллється кров, але дух волелюбства і нескореності

народу оживає зі сторінок цієї новели.

Провідна думка розділу підкреслюється розповіддю старого Данила про

повстання в селі Турбаях 1789 року. Прадід навчає правнука не коритися долі,

виховує в малому Данилові одвічне прагнення до волі, до боротьби за краще

життя. «І ми з роду турбаїв, не були кріпаками з роду-віку, і Данило хай не буде»

— так закінчує свою розповідь про турбаївців прадід Данило. Його велична

постать нагадує героїв українських дум та казок, у яких узагальнюється віковий

життєвий досвід народу, утверджується його невичерпна мудрість і оптимізм.Глибоко емоційна й лірична оповідь про дитячі літа героя надає цьому розділові

особливої поетичності й пісенності, суворої урочистості й ніжної мрійливості.

Як своєрідний гімн «незайманому степові», гімн народові — саме так

сприймається новела «Дитинство».

«Степ простелявся перед ним, як чарівна долина, на якій пахне трава, пахнуть

квіти, навіть сонце пахне, як жовтий віск (ось візьміть лишень потримайте на

сонці руку й понюхайте її!). І скільки всіляких ласощів росте на степу, яких

можна попоїсти і потім приблукати до батька, що пасе ватагу панських овець…

І жайворонок, що загубився в небі, співаючи жайворонисто, і орел, що повис на

вітрі, ледве воруше кінчиками крил, виглядає здобич, чорногуз бродить по траві,

як землемір, ящірка перебігла обніжок — зелена, мов цибулиння, дикі бджоли

гудуть за небом, ховрашок свистить, цвіркунці — одно пиляють у свої скриньки,

наче сільський швець на весіллі». І все це переплітається з легким гумором і

дитячою безпосередністю бачення світу.

Слухові й зорові образи творять справжню симфонію українського степу. І той

степ чи не найбільша радість у житті Данила, бо дитинство його вщерть

сповнене гіркоти злиднів, горя й смутку: «Його смалило сонце та обпікав вітер, і

завше йому хотілося їсти, бо народився в бідній хаті, і першим спогадом

дитинства був степ». Але холод, голод, злидні не такі страшні, коли поруч добрі

й лагідні люди. Ось і мати, від якої часто перепадало малому хлопцеві. Усе село

її запрошувало, щоб до свят розмалювала піч або хату. Навіть батько, який

щодня заливає горілкою свої злидні, чарував людей співом.

А поруч із Данилком мудрий прадід Данило, який знав усе: і коли риба краще

ловиться, і коли бджоли більше меду кладуть, де ластівки зимують, що треба

робити, коли перший грім ударить, коли з’явиться голубий ряст, і яка квітка наяку користь. Бути спостережливим, людяним, добрим навчається малий Данилко

у прадіда. Западають у його душу гайдамацькі й козацькі пісні, казки й легенди. І

росте хлопець розумним і допитливим. Волелюбність, життєстверджуючий

оптимізм народу живив юне серце, і воно згодом повстало проти кривди.

Усе дитинство Данилка переплелося з чарівними обрядами й звичаями,

прошуміло серед казок та пісень, убираючи незламний дух і стійкість трудового

народу, віру в краще майбутнє.

Сюжетна лінія новели

Новела «Дитинство» не має єдиної наскрізної сюжетної лінії. Розділ складається

з окремих пейзажних і побутових епізодів. Письменник щедро використав багаті

фольклорні джерела, майстерно відтворив народні звичаї, побут, нужденне й

злидарське життя закріпаченого трудового люду України, його велич і незламну

духовну силу. Філософське кредо новели — у ствердженні невмирущості й

волелюбності людської гідності. Мандрівка прадіда з правнуком у степ, до моря

символізує шукання світлої долі: вони «ішли великий день і все панською

землею», і прадід по дорозі розкриває перед малим Данилком могутність народу,

пророчить йому чудове майбутнє.

Несподівана смерть прадіда серед квітучого степу дає Данилкові відчути себе

самотнім, але не зупиняє його спраги до життя. «Топчи землю, синок»,— такими

були останні слова мудрого старого, звернені до нащадка його роду.

Оспівування міцних родових традицій, гуманістичного сприйняття буття,

здорового існування людини на землі стає провідним для письменника.

Можливо прочитати та завантажити файли!

Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/ya/yurij-yanovskij/1291-yurij-yanovskij-ditinstvo Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua