11 класам
Джеймс Джойс — видатний ірландський письменник-модерніст

Характерні риси творчості  Д.Джойса та їх утілення в психологічному есе «Джакомо Джойс».

Цікаве про Д.Джойса

• 16 червня в історії світової літератури — дата непроста. Саме у цей день відбувається дія роману, який став найвпливовішим твором 20 століття — роману Джеймса Джойса «Улісс». Саме 16 червня 1904 року Джойс та Беккет, після неабиякої пиятики, пройшлися дублінським маршрутом Блума — головного героя «Улісса».

• Книги з першого тиражу роману «Улісс» є найдорожчим друкарським виданням двадцятого століття. Ціна на них починалася від 100 тисяч фунтів (175 тисяч доларів), (дослідження букіністичних магазинів і аукціонів журналом «Book & Magazine Collector»). Перше видання «Улісса» було віддруковане в Парижі в 1922 році. Його тираж склав усього тисячу екземплярів. Сто з них Джойс підписав власноручно. У 2004 році один з паризьких томів з автографом письменника був проданий на аукціоні Sotheby's в Нью-Йорку за 288 тисяч доларів (160 тисяч фунтів).

• Роман «Улісс» був визнаний як № 1 у списку 100 найкращих романів 20 століття англійською мовою за версією видавництва Modern Library.

• 5418 Джойс — астероїд, названий на честь письменника.

Прочитайте!

Джойс народився в столиці Ірландії — Дубліні. Тут проминули його дитинство та юність, які співпали з бурхливим періодом в історії його вітчизни. «Зелений острів», як називали Ірландію, кипів. У країні йшла боротьба за незалежність від Англії. Визвольний рух, названий «ірландським Відродженням», не був єдиним за своїм характером. Лідером радикальних прихильників самоуправління Ірландії, які боролися за її свободу, був Ч.С. Парнелл. В особі цього переконаного і революційно налаштованого захисника національних прав ірландського народу англійська влада бачила свого головного супротивника. Як ватажок повстанців, Парнелл лякав і багатьох демократично налаштованих лібералів. Було зроблено все, щоб знеславити Парнелла в очах народу й усунути з політичної арени. Допомагала англійській владі католицька церква, піддавши Парнелла анафемі за його гріховний зв'язок із заміжньою жінкою. Від Парнелла відвернулись багато його колишніх соратників. З його смертю надії на визволення Ірландії відсунулися на невизначений час.

Політичні конфлікти переплітались у житті Ірландії з релігійними, не втишувалася боротьба протестантів із католиками. Протистояння політичних пристрастей, релігійних переконань часто проявлялося і в сімейних стосунках. Саме так було й у родині Джойсів. З ранніх літ Джеймс Джойс перебував у атмосфері безперервних суперечок між батьками. Його батько — Джон Джойс — був прихильником Парнелла, цілком поділяв його погляди, захоплювався сміливістю його дій. Дядько майбутнього письменника — Чарлз Джойс — був зв'язаний з революціонерами-повстанцями, йому часто доводилося ховатися від переслідування влади, і він знаходив притулок у домі свого брата Джона. Матір майбутнього письменника не поділяла симпатій чоловіка, вона була ревною католичкою, її лякали та відштовхували крайнощі його міркувань. Вона мріяла про те, що її син Джеймс стане правовірним католиком. За її наполяганням Джеймса віддали в єзуїтський коледж, де він вивчав філософію, історію, літературу. Здобута в шкільні роки ґрунтовна гуманітарна освіта дозволила Д. вступити в Дублінський університет, де він обрав своєю спеціальністю нові мови і продовжив вивчення філософії. Він відмовився від пропозиції стати священиком. На час закінчення університетського курсу (1902) Джойс порвав з релігією. У студентські роки було багато передумано й переоцінено.

Основною сферою юнацьких зацікавлень Джойса став театр, який відігравав важливу роль у літературно-громадському житті Ірландії тих років. У Дубліні виник «Літературний театр»; один із творців й активних учасників театрального руху — поет і драматург В. Б. Єйтс убачав його основне призначення в пробудженні почуття національної самосвідомості ірландців. Театрові та драматургії присвячені статті молодого Джойса: «Драма та життя» («Drama and Life», 1900), «Нова драма Ібсена» («Ibsen's New Drama», 1901), «День юрби» («The Day of the Rabblement», 1901), «Катіліна» («Catilina», 1903), «Оскар Вайльд: поет «Саломеї» («Oscar Wilde: the Poet of «Salome», 1909), «Боротьба Бернарда Шоу з цензором» («Bernard Shaw's Battle with the Censor», 1909). Захоплення театром спонукало Джойса попробувати й свої сили у драматургії. Влітку 1900 р. він написав п'єсу «Блискуча кар'єра» («A Brilliant Career»), рукопис якої не зберігся, але відомо, що написана вона була під впливом драми Г. Ібсена «Ворог народу». Через рік Джойс перекладає англійською мовою дві драми Г. Гауптмана — «Перед сходом сонця» і «Міхаель Крамер». Ібсен і Гауптман стали епохою в його житті. Були й інші захоплення: схоластична філософія, Ф. Ніцше і А. Шопенгауер, французькі символісти (П. Верлен), театр М. Метерлінка, англійський естетизм.

Джойс вирішив присвятити себе мистецтву. Він відчував себе письменником, і перед ним постала важлива дилема, пов'язана з необхідністю визначити своє ставлення до руху Ірландського Літературного Відродження, який, склавшись у країні, став однією із форм боротьби за незалежність. Учасники цього руху прагнули до відродження і розвитку національної культури, вивчення пам'яток народної творчості, поширення гельської мови — давньої мови жителів Ірландії. Джойс поділяв ці прагнення, проте не приймав крайнощів націоналістичної та сепаратистської позиції учасників Літературного Відродження. Долю ірландської культури Джойс пов'язував не лише з її минулим, а й з необхідністю залучення до європейської культури. Він вважав шкідливою замкнутість Ірландії, на що прирікали її, на його думку, ревні захисники її самобутності. Не приставши до руху Літературного Відродження, Джойс не пов'язав себе і з боротьбою політичних партій.

У 1902 р. він подався в Париж, де, терплячи матеріальні нестатки, які не покидали його і в подальшому, провів майже рік, знайомлячись із новими явищами європейської літератури. Поміж багатьох прочитаних книг був роман французького письменника Е. Дюжардена «Лаври зірвано» (1888), у якому був використаний прийом «потоку свідомості». У1903 р. у зв'язку зі смертю матері Д. повернувся в Дублін. Улітку наступного року він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Норою Барнакл. Їхня перша зустріч відбулася 16 червня 1904 р. Ця дата буде названа в романі «Улісс»: червневого дня 1904 р. Леопольд Блум здійснює свою «Одіссею» Дубліном. І по сьогодні ірландці щорічно святкують 16 червня як «День Блума». У цьому ж 1904 р. Джойс почав писати автобіографічний роман «Стівен-герой», перероблений згодом у «Портрет митця замолоду» («A Portrait of the Artist as a Young Man», 1916). Тоді ж, але вже разом із Норою, Джойс знову й тепер вже назавжди покинув Ірландію. Вони відправилися в Цюріх, де Джойс не зміг знайти роботи, потім — у Трієст. Тут Джойс заробляв на прожиття уроками англійської мови в школі Берліца. У 1907 р. в Лондоні вийшла друком його перша поетична збірка «Камерна музика» («Chamber Music»), а в 1914 р. — збірка оповідань «Дублінці» («DubYmers»). Езра Паунд відгукнувся на її появу доброзичливою рецензією в журналі «Егоїст». За його ж рекомендацією в «Егоїсті» у 1914—1925 pp. були опубліковані розділи роману «Портрет митця замолоду «, що вийшов друком у 1916 р.

З початком Першої світової війни Джойсу довелося залишити Трієст і переїхати в Цюріх. Тут він працював над «Уліссом», отримавши не без допомоги Єйтса і Паунда необхідні для прожиття кошти від Королівського Літературного фонду. Другий грошовий «грант» було присуджено Д. у 1916 p., що дозволило продовжити роботу над романом. У травні 1918 р. в американському журналі «Літтл рев'ю» розпочалася публікація розділів «Улісса «і тривала до кінця 1920 p., коли журнал було заборонено після звинувачення його видавця у публікації непристойних текстів.

У 1920 р. Джойс разом із Норою та двома дітьми перебрався в Париж. Тут у 1922 р. роман «Улісс» вийшов друком окремою книжкою. Доля цього першого видання склалася вельми драматично: частина тиражу, відправлена в Англію, була затримана на митниці, а книги, відправлені в Америку, були спалені за розпорядженням поштового начальства. Вперше в Англії роман Джойса було опубліковано в 1936 р. Над своїм другим романом «Поминки по Фіннегану» («Finnegan's Wake») Д. працював із 1923 по 1939 р. Публікація його в незакінченому вигляді була здійснена (частинами) в 1928-1937 pp. У 1939 р. вийшла друком поетична збірка «Пенні за штуку» («Poets Penny Each»). Серед творів Джойса є п'єса — «Вигнанці» («Exiles», 1918). У 1919 р. вона була поставлена у Мюнхені, але успіху не мала. На лондонській сцені її поставили в 1926 р.

У Парижі Джойс мешкав до початку Другої світової війни. Перебуваючи поза межами батьківщини, він писав лише про Ірландію, про Дублін. Вони живуть на сторінках його книг. Атмосфера Дубліна, топографія міста в усіх найдрібніших подробицях відтворені в оповіданнях Джойса, в «Уліссі»; образ Ірландії в її минулому та сьогоденні — центральний у художньому світі письменника. Паризький період життя Д., як, утім, і всі попередні, був нелегким. Письменник поступово втрачав зір. Зроблені операції не допомогли. На початку 30-х років підтвердилося важке психічне захворювання дочки. Це дуже важко позначилося на стані здоров'я Джойса. Він майже зовсім осліп. З початком війни сім'ї Джойса довелося знову переїхати у Швейцарію. Тут після операції на виразку він помер.

Пропоную розглянути!

Про героя роману "Улісс"

Образ Стівена – це образ художника в розладі з суспільством, із самим собою.

В образі Блума кілька аспектів. Це «маленька людина», яка відчуває тиск  суспільства, представник нації, яку всюди переслідують. Блум в той же час і Одіссей, і постійно гнаний Вічний жид.

Для Блума все в житті складається драматично. Колись давно помер в дитячому віці його син, але пам’ять про нього досі жива. Блум любить свою дружину Моллі, але страждає від її частих зрад. Він бачить якийсь проблиск надії, аж до того, що за задумом Блума Стівен міг би змінити спосіб життя Моллі, ставши її коханцем. А символічно – і замінити втраченого колись сина. Однак зовнішня канва лише початок «входження в роман». Головні події відбуваються у свідомості героїв.

«Улісс» – це і пародія, і гротеск, і іронія, і стилізація, змішання всіх відомих стилів і письменницьких прийомів, які дані в тому самому «потоці свідомості», що став головним літературним відкриттям Джойса. Думки героїв перевантажені асоціаціями, натяками, цитатами з міфології, історії, поезії, теології, філософії та філології.

«Улісс» – взагалі твердий горішок для будь-якого, навіть самого ерудованого читача. Відомий швейцарський філософ Карл Юнг, людина різнобічно освічена, писав Джойсу: «Ваша книга в цілому укладала для мене нескінченно багато труднощів, і я розмірковував над нею близько трьох років, перш ніж мені вдалося увійти в неї».

Щоб зрозуміти цей роман, потрібні, як мінімум, знання енциклопедиста і володіння основними європейськими мовами (Джойс їх знав більше десяти).

Щоб оцінити пародійні здатності Джойса, доведеться пройтися по всій англійській літературі, над якою він вдосталь познущався, тобто прочитати всього Гібона, Берка, Голдсміта, Діккенса, Рескина, Ньюмена, Бернса і ще добру дюжину інших письменників.

Коментар до есе "Джакомо Джойс"

За жанром «Джакомо Джойс» — психологічне есе — твір, що характеризується невеликим обсягом та індивідуальними думками і враженнями автора з якогось питання.

Назва твору (на італійський манер написання імені Джеймс як Джакомо і автентичне написання прізвища Джойс), а також вживання в тексті стосовно героя розмовного імені Джим та пестливого Джеймсі, звертання до Нори (ім’я дружини письменника), факти біографії письменника, його перебування в Італії, Франції, Ірландії, робота вчителем англійської мови, читання лекцій про Шекспіра, написання «Улісса» свідчать про неприховану автобіографічність. Але при цьому цілу низку ситуацій в цьому есе, жанрово близькому до новели (стилістично дуже своєрідної, з незвичною поетикою для літератури початку XX сторіччя), домислено і «доуявлено» на догоду композиційній цілості, але безвідносно до біографічних реалій автора.

Основу твору становить історія кохання героя до молодої дівчини. Свої спостереження, думки, цитати з різних творів, спогади автор будує як фрагменти, як потік свідомості. І хоча розповідь має вигляд окремих уривків, твір настільки цілісний і естетично довершений, що дає уявлення про особливості світосприйняття і художнього стилю митця.

Потік свідомості у психологічному есе «Джакомо Джойс» сповнений метафор, порівнянь, недомовок і символів. Окремі деталі, відтінки та натяки дозволяють читачеві самому брати участь у створенні образів, — мріяти, співчувати, замислюватись над проблемами людських стосунків.

Дж. Джойс зумів так майстерно поєднати деталі та штрихи, що вони злились у єдину картину людської душі. У цьому творі втілена важлива для письменника концепція неперевершеності людської особистості, її спроможність створювати чудовий індивідуальний світ, значно кращий, ніж духовно обмежена реальність.

"Потік свідомості" - література XX ст., переважно модерністського спрямування, яка безпосередньо відтворила душевне життя, переживання, асоціації; засіб зображення психіки людини безпосередньо, "зсередини", як складного та плинного процесу. Застосування цього засобу було пов´язане вже з романом епохи сентименталізму, але самим поняттям "потік свідомості" вперше скористався американський філософ і психолог Вільям Джеймс наприкінці XIX ст. у книзі "Наукові основи психології" (1980 р.). Школа "потоку свідомості" сформувалася на початку XX ст. її представники (Дж. Джойс, Марсель Пруст, Вірджинія Вулф, Гертруда Стайн) використали "потік свідомості" насамперед як "техніку", спосіб розповіді, який полягав у тому, щоб показати психічний процес детально, з точнішою фіксацією думок, почуттів, підсвідомих поривань, у вигляді "потоку", "ріки".

"Потік свідомості" - це художній засіб зображення внутрішнього світу людини, що полягав у безпосередньому відтворенні "зсередини" плину її роздумів, переживань, настроїв як складного психологічного свідомо-підсвідомого процесу, своєрідний спосіб фіксації та вираження найприхованіших складників цього процесу. "Потік свідомості" нерідко називали розширеним внутрішнім монологом, доведеним до абсурду. Для нього характерні:

o Підкреслена увага до духовного життя особистості.

o Спонтанність виникнення думок та образів.

o Відсутність чіткої послідовності.

o Поєднання свідомого та несвідомого, раціонального та чуттєвого.

o Підвищена емоційність.

o Зменшення ролі автора на користь "я" героя.

o Безперервність процесу внутрішньої діяльності особистості.

o Глибокий психологізм.

Стилістично "потік свідомості" виявився у синтаксичній невпорядкованості мовлення, використанні невласне прямої мови, оповідної манери, ремінісценсій, ліричних відступів.

Термін "потік свідомості" належав американському філософу і психологу В. Джеймсу у книзі "Наукові основи психології" (1899 р.). "Потік свідомості" вперше використали сентименталісти: Л. Стерн у романі "Життя і думки Трістана Шенді, джентльмена" (1767 р.), С.Річардсом, Ж. Ж. Руссо та ін. Застосували реалісти XIX ст. Ф. Стендаль, Ф. Достоєвський, П. Толстой. Класичні зразки літератури "потоку свідомості" створили Дж. Джойс, М. Пруст, В. Вулф та ін.

Риси

o Розповідь не підпорядковувана хронології чи логіці, вона подавала як ланцюг асоціацій оповідача, викликаних найрізноманітнішими зовнішніми обставинами.

o Об´єктивна дійсність зображувала через призму свідомості героя.

o Картина світу могла розпадатися на безліч окремих епізодів, які автор зводив в єдине ціле, створивши певну раціональну модель.

"Потік свідомості" як художній засіб використали у XX ст. Томас Манн, Ромен Роллан, Ернест Хемінгуей, Уільям Фолкнер, Грем Грін, Дж. Джойс.

У своїй творчості Джойс використав і прийом "ремінісценції" (від лат. згадка) - тьмяні спогади, а також уявлення, які наводили на спогади, на зіставлення з чимось.

Особливо характерним для письменника став прийом інтертекстуальності, тобто украплення у текст автора уривків різного обсягу й різного ступеня впізнавальності з текстів письменників іншого часу. Він - один із найважливіших для поетики постмодернізму.

Творчий метод Дж. Джойса

o Створення інтелектуального роману, зверненого не стільки до розуму й почуття читача, скільки до його інтелекту.

o Автобіографізм творів, який досягається за рахунок не стільки фактографічних запозичень, скільки духовного пошуку, життя духу, підсвідомості.

o Використання жанру есе.

o Домінування методу - "потоку свідомості".

o Поєднання вуличного арготизму і вишуканої метафори, стиль високий і низький.

o Звернення до прийому монтажу.

"Джакомо" - своєрідне виявлення творчого методу митця - новатора XX століття.

Відомо, що твір написано в межах 1911-1914 рр., коли письменник проживав у Трієсті. Есе багато в чому автобіографічне, про що свідчила назва "Джакомо" (так звучало італійською мовою Джеймс). Отже, автор став літературним героєм твору, але не злився з ним. Прототипом героїні стала Амалія Попер, яка була ученицею метра протягом 1907-1908 рр. У тексті згадано й ім´я дружини письменника - Нори.

За життя рукопис так і не був оприлюднений, оскільки Джойс вважав цю прозу надто особистою. її видрукував біограф і дослідник автора Р. Еллане 1968 року. У психологічному есе відчувалися факти біографії митця: його перебування в Італії, Франції, Ірландії, робота вчителем англійської мови, читання лекцій про В. Шекспіра, написання "Улісса" та інших творів, одруження з Норою Барнакль, захоплення Амалією Поппер тощо. Однак автобіографічне настільки переосмислилося, узагальнилося, що твір набув широкого філософського значення.

Що стосується жанру, то у передмові до російськомовного "Джакомо" Джойса (1969) твір названо "коротеньким романом". Але більшість літературознавців схильні вважати, що есе - невеликий за обсягом прозовий твір, що мав довільну композицію і висловлював індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання. Есе як самостійний жанр сформувався у XVI ст. ("Досліди" Монтеня), пізніше розвинувся в англійській (XVII ст.), французькій (XVIII ст.), американській (XIX ст.) літературах. До нього вдавались М. Вольтер, Д. Дідро, Е. Лессінг, Голдсміт, Ромен Роллан, А. Франс, Г. Уеллс та інші. Тому Джеймс Джойс не став винятком.

Твір мав фрагментарну композицію. Він побудований, як потік свідомості головного героя, де поєдналися спостереження, думки, спогади, а також уривки почутих розмов, культурні ремінісценції. Незвична і архітектоніка твору: текст розбито на абзаци, різні за розмірами і прогалинами, які, на думку літературознавців, мали означати репліки у відповіді або думки автора, котрі він не висловив читачам, а спонукав їх самих доутворити ненаписане. Текст есе фрагментарний, хаотичний, у ньому відсутній сюжет, час дії умовний. В основі - кохання молодого вчителя Джакомо до своєї учениці. Причому вона описана не безпосередньо, а складається з фрагментів, спогадів і роздумів ліричного героя.

Сюжет в есе розпався на кілька взаємопов´язаних між собою психологічних ліній:

o Він і вона - розвиток їхніх стосунків.

o Процес внутрішнього становлення героя.

o Осмислення духовної атмосфери і місця у ній митця і особистості в широкому історико-культурному й філософському контексті.

В основі твору - історія кохання молодого вчителя англійської мови Джакомо до своєї учениці. Причому вона описана не прямо, а складається з фрагментів, спогадів і роздумів ліричного героя, проте виведена за межі суб´єктивного і наближена до всезагального, індивідуальне розчинилося у загальнолюдському.

Вона - знатна молода особа, витончена і дозріла (облудна усмішка), у неї бліде обличчя, бліді щоки, вологий лоб, зіщулені очі, руки сором´язливі і нервозні, спосіб мовлення: стисло висловлювати осяжне. Одягнена в пухке хутро, капелюх зі спущеними крисами, високі підбори.

Він - освічений (на хвилях вченої мови), володів музичним інструментом, любив мистецтво - театр, музику, літературу. Одружений, мав доньку, багато палив.

Сила їхніх почуттів - в їхніх стосунках. Це кохання - пристрасть, тому герої не розмовляли між собою, оскільки мова кохання не потребувала слів. Любов накопичувалася, як хвиля, і поглинула їх обох. Вони злилися в єдине ціле. Погляд, зітхання, змах вій, жести: торкання і доторк - все це створило картину кохання героїв, яке стало всепоглинаючим, гріховним, без духовної близькості. Тому воно швидко минуло, пройшовши шлях зради. Вона не впевнена в Ньому, в тому, що вони колись будуть разом, а, можливо, окрім пристрасті нічого не відчувала. Але вірогідніше за все головною причиною зради стала корисливість.

Брутальний і недосконалий оточуючий світ, в якому живе героїня; а вона - частка його. Тому заради користі вийшла заміж за чоловіка бездуховного. Вона мала власний будинок, але була позбавлена головного - романтичного, понадчуттєвого кохання, а це виявляється найсуттєвішим для неї. Тому, зустрівшись з Джакомо, просила залишитися з нею:

-Джім милий! Ніжні жадібні губи цілують мою ліву пахвину: поцілунок проймає мою запалену кров.

Історія їхнього кохання - це історія душі, бажання пізнати самого себе і усвідомлення свого місця у житті.

На перший погляд, герой спустошений духовно, знищений, не справдилися його мрії та бажання. Ніби все померкло, лише спомини, відлуння почуттів тримали на плаву. Герою надто важко, хоч це своєрідний закон долі, заслужена кара, бо Він теж зрадив свою дружину, а тепер зрадили його самого. Кохана причинила біль, який ніколи їй не буде пробачено. Гідність і образа - ось що керувало героєм у хвилини розпачу і безнадії. Його влаштували ті стосунки, що існували між ним і коханою, оскільки вони не вимагають зусиль, зручні, за них не треба відповідати, а при бажанні легко розірвати і не перевантажувати свого серця додатковими хвилюваннями і розчаруваннями.

За пасивність необхідно платити - залишитися самотнім. Але герой не виявляв надзвичайних хвилювань, він по-філософськи ставився до життя і до того, що з ним сталося. Усвідомлюючи, чому так сталося, не розкис, а навпаки, знайшов у собі силу духу жити незважаючи на всі обставини і кохати навіть тоді, коли не відчував взаємності від тієї, котра люба і дорога його серцю. Поступово чоловік змінився сам і змінив своє ставлення до оточуючого навколишнього світу. Любов загартована його, він став чутливим і спостережливим, побачив те, чого раніше не помічав.

Психологічне самозречення, переживання сильних почуттів дали поштовх авторові і для роздумів щодо навколишньої дійсності, людей і місця творчої індивідуальності в світі. Усі ці роздуми подані через суб´єктивне сприйняття ліричного героя. Джакомо не аналізував, не конкретизував реальності, він її відчуває всією душею, всім серцем, свідомо й підсвідомо.

Гамлет XX ст., Джакомо не сприймав брутального й знедуховненого суспільства, його душа прагнула чистих і світлих почуттів, життя, сповненого високого змісту. Проте Джакомо не міг втекти від потворної реальності у світ мрій, бо його кохана і він сам належали до усього життя, якого навіть неможливо позбавитись навіть уві сні. Хоча суспільство знедуховнене, брутальне, у ньому все мало свою ціну. Герой - духовно обдарована особистість і усвідомлював, що людина не може жити в суспільстві і бути вільною від нього, оскільки свобода може бути лише у внутрішній сфері - мистецтві, почуттях, відкритті Бога. Хоч він не в змозі змінити суспільство, та все ж переміг морально: став носієм позитивного начала, не поступився своїми справжніми духовними ідеалами.

"Джакомо" - модерний твір, який мав певну художню своєрідність. У ньому велике місце зайняли ремінісценції, тобто звернення автора до інших творів, до літературних фактів, що мали місце раніше. Щоб показати, що герой був освіченою людиною, Джойс назвав прізвище Сведенборга - шведського натураліста, містика та теософа. (1678-1772 рр.), псевдо - Ареопагіта - першого афінського єпископа Діонісія Ареопагіта та інших, використав вислови: "Тихо награю, наспівуючи млосну пісеньку" Джона Дауленда (1563-1626), англійського композитора і лютні-ста. Герой письменника знає творчість Шекспіра, він порівнював себе з Гамлетом; Ібсена, зокрема драму "Герда Галер", у якій героїня стала для нього символом молодості і поривання; творчість Шеллі, зокрема, п´єсу "Ченці".

Велике місце у творі зайняв кольоропис, який дозволив спостерігати внутрішнє життя героїв.

Автор використав різноманітну палітру кольорів: жовіково-жовтий затінок на вологому лобі, темна хвиля почуттів, сірий вечір, безкраї тавлієво - зелені пасовиська, білосніжний спалах, бліді щоки, темнокровні молюски, чорне плаття тощо. "Жовтогаряча сорочка, тьмяно - срібна тінь, коричнева черепиця, темно - сині люті очі, рубінові вишні". Темні кольори, зокрема чорний, Джойс використав при описі тіла героїні, сріблясто-сірий - коли описував душу. На розкриття ліричного плану працював і звукозапис.