Аналіз новели Володимира Винниченка «Момент» 

 Ознайомитись з матеріалом та створити конспект (для учнів 10А класу, а також учнів  10б, ЩО БУЛИ ВІДСУТНІ НА УРОКАХ)
Коротко про автора: Володимир Винниченко – видатний український прозаїк, драматург,  політичний діяч. Він є автором першого українського фантастичного роману «Сонячні машини», автором «малих форм», романів і драм. Почавши з реалізму, він згодом обирає імпресіоністичний стиль.

  «Момент»

Підзаголовок – «Із оповідань тюремної Шехерезади». «Шехерезадою» виявляється чоловік-оповідач, а не жінка, однак, аби зацікавити своїми тюремними оповідями, автор вдається до інтригування читача підзаголовком. Можливо, таким підзаголовком автор натякає на близькість свого твору до казки. Адже новела справді нагадує жанрову модель чарівної казки, сюжет якої побудований на міфологічному мотиві перетинання кордону.

Жанр: новела.

Новела – невеликий розповідний художній твір про незвичайну життєву подію
з несподіваним фіналом.

Літературний напрям: модернізм, імпресіонізм.

Тема: історія короткого кохання, що зародилося між молодим революціонером і панною в  ризикованій для життя ситуації.

Головні думки:

1.     доведення того, що люди інколи бездумно втрачають мить щастя, підкорюючи свої вчинки суворим приписам моралі, а інколи, намагаючись затримати й продовжити його, гублять своє щастя назавжди;

2.     усе, що від природи, є прекрасним.

Характерні риси новели «Момент»:

• сюжет динамічний і напружений;
• наявність імпресіоністичних засобів: колористика тексту концентрує сонячні барви, лісову зелень, небесну блакить; багатство зорових і слухових образів увиразнює пейзаж, творить тло, на якому розгортаються події в новелі;
• розповідь ведеться від першої особи.

Проблеми:

• любові і щастя людини;
• миті як вічності;
• філософії людського буття;
• життя і смерті;
• гармонії людини й природи;
• природності душевних і тілесних поривань людини.

---

Персонажі, їх цитатна характеристика

Оповідач (Шехерезада), панночка Муся, контрабандист Семен Пустун.

Герой-оповідач (Шехеризада) – розповідь у творі ведеться від першої особи, проте про самого героя, що розповідає про випадок із свого життя, ми не дізнаємося нічого. Про його біографію, про те, за що він опиняється у в’язниці, ми не дізнаємося жодних подробиць. Здогадуємося лише, що герой належить до молодих революціонерів. Цікавими видаються його філософські роздуми про сенс життя, про красу природи, щасливе й органічне життя живих істот та страждання людини, яка відірвалася від природи.

Муся, панночка із міста – ця дівчина, швидше за все, була пов’язана із революціонерами, які ховалися від поліції. У творі є побіжний опис зовнішності Мусі:

«Сама настояща, городська панна, в гарненьких черевиках, що визирали з-під сукні, з солом’яним бриликом на колінях, з здивовано направленими на мене очима. А очі, як у зляканої лані, променисті, чисті, великі»;

 «В темному волоссі їй запуталась соломинка і дрижала над вухом; нижня губа, як у вередливих і гарненьких дітей, була трохи випнута наперед».

Муся – дуже смілива, рішуча дівчина, готова ризикувати власним життям.

В хвилину небезпеки ми бачимо Мусю такою: “з висмикнутим волоссям, з великими палаючими очима, з міцно стиснутими устами, зігнута… здавалася якимсь дивним, прекрасним звіром, сильним, напруженим, диким”. 

Ми дізнаємося не лише про сміливість дівчини, а й про її характер (приязна, ніжна, з тонкою душею) і про її погляди на життя. Саме її розуміння кохання, слова Мусі про те, що щастя – це лише мить, а далі йде «пошлість» стосунків, є центральною ідеєю автора: «Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошлість. Я знаю вже. Саме найбільше щастя буде мізерним в порівнянні з цим. Значить, зовсім не буде» (Муся про сутність щастя).

Семен Пустун – контрабандист, товариш оповідача. Це другорядний персонаж, у творі він виконує вторинну роль, допомагаючи оповідачеві та Мусі дістатися кордону. Проте є його характеристика, з якої з’ясовуємо, що Семен – людина досвідчена, серйозна, звикла до постійної небезпеки:

Незважаючи «на своє пустотливе прізвище, був чоловік поважний і випускати з себе слів без потреби не любив. Сам був «парнишка» дебелий, «гвардійонець», як казали його односельчани, і на всіх через те дивився завжди згори вниз. Ступав помалу, важко, серйозно і навіть, коли ловили його «харцизники», не мінявся, тільки ще більш насуплювався, очі робились ще меншими, колючими і страшно якось біліли губи».

Перегляньте екранізацыю новели "Момент"!