Тенденції розвитку приватного сектора вищої освіти в Україні

Приватна освіта - статус на умовах комерційного підприємства; передбачається, що надана тут вища освіта є приватним благом, тобто вузи надають комерційні послуги; державне фінансування практично недоступно. 

ВНЗ приватної форми власності позбавлені будь-яких пільг з оплати комунальних послуг. Недержавний університет не має ніякої урядової підтримки ні у вигляді стипендій для студентів або додаткового соціального забезпечення викладачів, ні державного замовлення на підготовку фахівців і т.д. Вважати, що і якість навчання, і рівень професорсько-викладацького складу високі тільки в державних ВНЗ - значить не помічати змін, що відбулися у вітчизняній вищій школі за останні десять-п'ятнадцять років. У приватних ВНЗ, що пропонують дійсно якісну освіту, програми та методи навчання більш передові, більш сучасні, ніж у державних. А що стосується кадрового складу, саме в приватних ВНЗ працюють найсміливіші та ініціативні викладачі з державних ВНЗ. Справа в тому, що найчастіше вони не знаходять підтримки своїм починанням, їм тисне застаріла «стеля» програм і методик. Та й матеріальний фактор (ні для кого не секрет, що зарплати в державних ВНЗ знущально низькі) грає свою роль. А багато викладачів суміщають діяльність у своїх «альма-матер» і викладання в комерційних вузах. Приватна освіта в Україні з'явилося більше двадцяти років тому. У 1995 році кількість приватних навчальних закладів становило 123. На сьогоднішній день в Україні функціонує 187 ліцензованих вузів приватній форми власності. З них: 43 університету, 9 академій, 71 інститут, більш 60 коледжів, технікумів та училищ. Загальний контингент учнів - майже 356 тисяч студентів. Щорічно навчальними закладами приватній форми власності випускається близько ста тисяч випускників. Працюють в приватних ВНЗ більш двадцяти тисяч викладачів, з них - близько 1300 докторів наук і професорів. Для одинадцяти тисяч викладачів ці навчальні заклади є основним місцем роботи. Саме якість освіти має бути головною метою будь-якого вищого навчального закладу. Адже це, в свою чергу, забезпечить студентові попит на ринку праці. Для того щоб ці цілі були прерогативою вітчизняних вузів, всі вони, незалежно від форми власності, проходять однакові процедури ліцензування та акредитації. Одним з найважливіших моментів, на які варто звернути увагу, є проходження практики та працевлаштування за спеціальністю. У солідних приватних вузах нерідко діє служба працевлаштування, що надає студентам старших курсів і випускникам вакансії на вибір, причому в престижних компаніях. Якщо приватний ВНЗ ніяк не турбується подальшою долею своїх випускників, а також рейтингом свого диплому на ринку праці - це тривожний симптом. Цілком можливо, що і якість освіти в такому ВНЗ вельми низька. Якщо ми платимо за навчання, значить, маємо право чекати якісної та повноцінної освіти. Тому не зайвим буде з'ясувати, за якими програмами відбувається навчання, чи використовує ВНЗ сучасні методики, чи є можливість проходження практики та стажувань за кордоном і т.д. В цьому сенсі показовий рівень викладання іноземних мов (насамперед, англійської). Якщо студенти старших курсів обраного вами ВНЗ не можуть зв'язати по-англійськи двох слів, а вже про другу іноземну мову і говорити не доводиться, не варто вступати до даного закладу. При цьому єдині вимоги висуваються і до державних, і до приватних закладів. Згідно з Положенням про ліцензування навчальних закладів, вуз, який отримав ліцензію на проведення освітньої діяльності, повинен володіти певною навчально-матеріальною базою, забезпечувати відповідну кваліфікацію педагогічного складу, побутові умови для студентів, чітко визначати в договорах (контрактах) взаємні зобов'язання з тими, хто навчається. Отже, приватність ВНЗ, інакше кажучи, плата за навчання, не обов'язково може гарантувати якість отриманих знань. Але це твердження можна віднести і до державних університетів. Більше того: навіть якщо державний ВНЗ навчатиме студента, грубо кажучи, погано, він все одно отримає гроші з бюджету. У державних університетах матеріальна база і склад викладачів зазвичай більш вагомі, ніж вприватних. Це пояснюється різницею у віці тих і інших. Тим більше, поки «приватники» не перебувають в рівних умовах з «госами».