Ознайомся!
Великобританія – батьківщина багатьох
лауреатів Нобелівської премії в царині літератури. Це – Редьярд Кіплінг – автор книги про пригоди Мауглі, Бернард
Шоу – драматург, мислитель, Джон Голсуорсі – автор «Саги про Форсайтів», Бертрен
Рассел – філософ і громадський діяч, прем'єр-міністр Великої Британії у роки
другої світової війни,
Уїнстон Черчілль – автор роману
«Володар мух», Вільям Голдінг та ін.
З Англією пов’язано виникнення творів, що не залишають байдужими ні дорослих, ні дітей. До них весь час
повертаються, їх перечитують, із величезним задоволенням дивляться екранізації.
Добро і зло, кохання і ненависть, людина і суспільство, війна і мир – ось
далеко не повний перелік тих проблем, що хвилюють письменників всіх часів і
народів.
Детективний жанр дуже популярний
серед читачів
На сьогоднішній день одним з
найпопулярніших жанрів є детектив. Як стверджує М.Коен, детективи домінують серед книг, які вийшли в світ
протягом більшої частини ХХ
століття. Також він вважає, що у 1950-і
роки детектив випереджав інші твори . Що ж це за жанр і як
відбувалося його становлення? Історію цього жанру можна простежити з
глибокої давнини. Його елементи
виявляють у Біблії (в історії Каїна та Авеля маємо злочин, убивцю, жертву,
причину злочину, докази, спробу приховати злочин, навіть знаряддя вбивства;
цар Соломон влаштовує психологічну
пастку псевдоматері тощо). Прграбування і вбивство, шантаж і зрада знаходили місце в міфах Стародавньої Греції, Риму. Про злочинців писали Софокл і Евріпід, Данте і Шекспір, Рабле і Сервантес.
Перший образ слідчого зустрічається на сторінках роману англійського письменника Чарльза Діккенса, який разом з
Коллінзом стоїть біля витоків детективу. У Франції детектив починається з О.
Бальзака. У Росії – з Ф. М. Достоєвського.
У творах Едгара По, американського письменника,
слідчий-нишпорка вперше став головним героєм
сюжету.
Першими детективами вважають розповіді, написані у1840-х роках. Саме Едгар По створив
детектива-аматора Дюпена з
оповідання "Убивство на вулиці Морг". Американський письменник створив п’ять новел, в яких викладені фундаментальні принципи детективу:
Основа
сюжету: злочин – дедуктивне розслідування – розкриття – покарання злочинця;
- сюжетні ходи: вбивство в закритій
кімнаті, екскурси в психологію, помилково підозрювана людина, нестандартне
вирішення проблеми, формула “найочевиднішого місця”, ланцюжок хибних доказів,
вбивця – найменш підозрюваний персонаж;
- злочин розкривається за допомогою
роботи інтелекту;
- два «золоті» правила детективу: коли
виключені всі варіанти, крім одного, іноді найнеймовірнішого, він і є істинним;
чим складніше справа, тим простіше її розв’язання;
- можливість застосування методів
дедукції до реальних злочинів.
- детектив-аматор,
ексцентричний, з оригінальними манерами; він перевершує поліцію у вмінні
спостерігати й узагальнювати; він має товариша, який розказує про нього.
Наступною віхою в розвитку
англійського детективу стала публікація “Етюду в багрових тонах” А. Конан Дойла
у 1887 році. Світ дізнався про неповторного Шерлока Холмса й доктора Ватсона. Автор
зосередився на тому, чого Е.А. По торкнувся лише поверхово: власне процесу
дедукції, який дозволяє досягти високих результатів на бідному матеріалі. Він
також ввів значну кількість побутових деталей; уреальнив, наскільки це було
можливо, Шерлока Холмса (на відміну від напівфантастичної фігури Огюста Дюпена
– героя детективних новел По).
Антиподом англійця Шерлока Холмса
став француз Арсен Люпен, в образі якого Моріс Леблан втілив узагальнені риси
французького характеру. В галузі детективної практики нововведеннями М. Леблана
стало: перетворення дії на розслідування, прискорення темпу розповіді,
розширення переліку основних ситуацій сучасних детективів (оповідач-злочинець,
загадки зачиненої кімнати, віртуозний ланцюжок дедуктивних висновків).
Сьогодні одне із провідних місць у творчості багатьох
авторів посідає так званий
«історичний детектив» – жанр,
що дозволяє відкрити
читачеві невідомі до цього часу
факти і теорії
та назавжди причарувати
його історичними таємницями. Історичним
детективом нового покоління
став роман італійського вченого, історика
середньовічної літератури, критика
та есеїста, професора Болонського університету Умберто
Еко «Ім’я рози» (1980).
Висновок.
Оформлення в зошиті.
Елементи твору
|
Характеристика
|
||
Тема
|
Таємниця, злочин
|
||
Сюжет
|
Процес розслідування, розгадування таємниці
|
||
Герой
|
Вигадана розумна особа, яка розгадує таємницю
|
||
Стиль
|
Інтелектуально-ігрове
начало (гра з читачем), стислість описів, виразність деталей, увага до
найменших дрібниць
|
||
Пафос
|
Боротьба добра і зла з обов'язковою перемогою добра (істини) над злом
(неправдою)
|
||
Записати в
зошит!
·
Детектив (англ. detective — агент розшуку, лат. deteсtіо — розкриття) — жанровий різновид
пригодницької літератури, передовсім прозові твори, в яких розкривається певна
таємниця, пов'язана зі злочином.
·
Дедукція - (Від латинської deduco – відводжу, виводжу) –
метод дослідження, за яким окреме (
деталь, факт) пізнається на основі
знання загального ( кінцевого) результату.
·
Дедуктивний метод — спосіб дослідження, при
якому окремі положення логічно виводяться із загальних положень (аксіом, постулатів,
законів). У літературі його започаткував Е. По.
·
Інтрига - потаємні, переважно непорядні, дії,
вчинки, спрямовані на досягнення якої – небудь мети.
·
Пергамент — спеціально оброблена
шкіра молодих тварин. До винайдення паперу — матеріал для писання.
·
Криптограма — напис, виконаний тайнописом, зрозумілим тільки для обізнаних із ним.
Це ви
зможете легко!
«10,6,1,23,18,12,22,23,31/21,19,10,24,17,12,23,11/3,7,16,11,15,19,4,19/20,19,7,23,1/19,10,18,1,28,1,8/17,1,24,9,7/6,19,21,12,3,18,33,23,1
1,22,33/6,19/14,19,4,19/23,1,16,1,18,23,24/»
4,7,18,21,12/16,19,18,4,25,7,16,16,19/
Немає коментарів:
Дописати коментар