Наразі не хочеться звертатись до творів російської літератури. Навіть оцінювати погляди письменників, їхні долі, шедевральних тексти тощо. Є одне бажання – відсторонитися, відмежуватися від всього російського… Неможливо заперечити величезної прихильності і любові до відомого у всьому світі киянина – Михайла Булгакова. На Андріївському узвозі розташувався пам’ятник письменнику. Кияни охороняють та шанують в часи війни пам’ятник Михайлу Булгакову, хоча триваває також дискусія щодо дерусифікації пам'яток, пов'язаних з культурою ворога і я пропоную нижче переглянути різні матеріали.
Нескінченну кількість разів в його творах виявлялася особиста прихильність до столиці, в якій він народився і виріс. Не дивно, що місцем для установки пам’ятника обрали саме Андріївський узвіз, адже більшу частину своєї юності письменник провів у цій старовинній частині міста. Тут Булгаков ріс і розвивав свій літературний талант: з самого народження він жив у невеликому будинку на Володимирській гірці, де його батьки знімали свою першу кімнату, а через деякий час у пошуках «більш просторого житла» вони переїхали в будинок № 13 на Андріївському узвозі.
“Немає на світі міста красивішого, ніж Київ.”
М. А. Булгаков
Тож вам обирати самостійно, чи звертатись до його творів...
Книга
недарма стурбувала пильну варту думки. Булгакову вдалося витончено і цілком
чітко відобразити злободенні питання – виклики нового часу. Проблеми в повісті
«Собаче серце», які зачіпає автор, не залишають читачів байдужими. Письменник
розмірковує про:
- етичність науки;
- моральну відповідальності
вченого за свої експерименти;
- можливості згубних наслідків
наукового авантюризму;
- невігластво.
Технічний прорив міг обернутися моральним
занепадом.
Проблема
наукового прогресу гостро відчувається в момент його безсилля перед
перетворенням свідомості нової людини. З її тілом професор впорався, але дух
контролювати не зміг, тому Преображенському довелося розлучитися з амбіціями і
виправити свою помилку – перестати змагатися з всесвітом і повернути собаче
серце власнику. Штучні люди не змогли виправдати своє горде звання і стати
повноцінними членами суспільства. Крім того, нескінченне омолоджування могло
поставити під удар саму ідею прогресу, адже якщо нові покоління ніяк не змінять
старі, то розвиток світу зупиниться.
Невже
спроби змінити менталітет країни на краще зовсім вже безплідні?
Радянська влада спробувала викорінити
забобони минулих століть – саме цей процес стоїть за метафорою створення
Шарикова.
Ось
він, пролетар, новий радянський громадянин, його створення можливо. Однак перед
його творцями виникає проблема виховання: вони не можуть вгамувати своє
творіння і навчити його бути культурним, освіченим і моральним при повному
комплекті революційної свідомості, класової ненависті і сліпої віри в
правильність і непогрішність партії. Чому? Це неможливо: або сопілка, або
глечик.
Людська
беззахисність у вирі подій, пов’язаних з побудовою соціалістичного суспільства,
ненависть до насильства і лицемірства, відсутність і придушення залишків
людської гідності у всіх її проявах – все це ляпаси, якими автор затаврував
свою епоху, а все тому, що вона не ставить в гріш індивідуальність.
Колективізація торкнулася не тільки село, а й душі. Залишатися особистістю
ставало все складніше і складніше, адже громадськість висловлювала на неї все
нові і нові права. Загальне прирівнювання і зрівняння не зробили людей
щасливішими, але перетворили їх в ряди нічого не значущих біороботів, де тон
задають найсіріші і бездарні з них. Хамство і дурість стали нормою в
суспільстві, підмінили революційну свідомість, і в образі Шарикова ми бачимо
вирок нового типу радянської людини. З панування Швондерів і їм подібних
випливає:
- проблеми нехтування
інтелігентності та інтелігенції;
- влади темних інстинктів у житті
індивіда;
- тотальне грубе втручання в
природний хід речей тощо.
На
деякі питання, поставлені у творі, немає відповіді і на сьогоднішній день.
Немає коментарів:
Дописати коментар