Провідні шляхи розвитку поезії середини XIX століття.

Поміркуйте, що хотів донести читачеві автор рядків:

Крила

Крила потрібні лиш тим, хто літає.

Подумай, як живуть люди,

Що вони роблять,

Де вони?

Затримайся й поміркуй, чому?

Одні ходять пішки, інші літають.

Деякі опускають руки,

Снуючи  павутину із сюжету буднів.

Хід життя, який  ніколи не йде

ні догори, ні донизу.

Ми просто рухаємось по колу.

Інші ж не стоять на місці,

Борючись щоденно

Проти посередності

І йдучи вперед,

Заперечуючи смерть і мертвих.

І знову хтось запитає: «Для чого ми живемо?»!

Дехто ходить пішки, а хтось літає…

                           Стівен Гарнер

Людей споконвіку цікавив питання: "Чому люди не літають? Чому люди не літають, як птаха?". У казках, міфах є досить багато героїв, які мають крила, які вміють літати або прагнуть злетіти. Це Дедал і Икар, Ника, Гермес - герої грецьких міфів. Це прагнення польоту можна доповнити словами вірша Ліни Костенко:
                         Крила

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина…

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,

А з правди, чесноти і довір’я.

У кого — з вірності у коханні.

У кого — з вічного поривання.

У кого — з щирості до роботи.

У кого — з щедрості на турботи.

У кого — з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає…

А крила має. А крила має!

Не кожному дано літати, проте сила почуттів та власний вибір має є у всіх.

Р.Бредбері у творі "Дядечка ейнар" припускає , що людина "вільно літає", коли любить, коли вільний, коли приносить щастя іншим, вірить у себе - тоді й сам щасливий.  Високі ідеали та цінність людини високодуховної характерно для мистецтва романтизму.

Пригадайте!

Романтизм – напрям в літературі і мистецтві, який виник наприкінці 18 ст. в іспанській середньовічній літературі.

Особливості романтизму.

·        увага до людини як вищої цінності,

·        своєрідність романтичного героя,

·        утвердження високих ідеалів ,

·        відмова від зображення реального життя,

·        інтерес до минулого, народної творчості, міфології.

Наприклад: Гофман – зображує світ фантастичної казки – боротьба зі злом; Д.Байрон. Г.Гейне, А.Міцкевич та інш

В середині 19 століття поезія і далі використовує романтичну тематику та образність, але відбувається повільна еволюція в опануванні іншого естетичного ідеалу – символічного. Долання традиції здійснювалося різними шляхами.   

Поступово романтизм втрачає свою популярність та привабливість.

Пригадайте з уроків історії!

Грозове трьохріччя Франції починалося в 1848 році лютневою революцією і завершилося в 1851 році Епохою  імперії – правління Наполеона 3. Цей час був переломним і для французької літератури.

   Події 1848-1851рр визвали загальне розчарування, буржуазно-демократичні ілюзії зазнали краху. З’явилися настрої безнадії, розчарування – це ознаки кризового явища не тільки в суспільному житті , а й мистецтві.

Отже, термін «декаданс» вперше застосували у Франції в XIX ст. в несхвальному значенні проти письменника В.Гюго – буржуазну публіку шокували і дратували революційні моменти в його літературі. Цей термін у літераторів-романтиків використовували як ознаку честі. Уперше термін «декаданс» використав поет Т.Готьє в передмові до збірки поезій Ш.Бодлера «Квіти зла» (1869). 
Дослідники вважають декаданс в літературі перехідним етапом між романтизмом початку XIX  століття і модернізмом початку XX  ст.
Основними мотивами творчості декадентів були сум і відчай, самозаглиблення і спроба самоізоляції від проблем реального світу. У творчості митці декадансу надавали перевагу формі над змістом, орієнтувалися на не на широку публіку, а на вузьке коло «обраних» інтелектуалів. Провідною темою декадентських творів стає утвердження ролі мистецтва, його переваги над реальністю. У цей час великий вплив на мистецтво мали філософські теорії А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, А.Бергсона.

За доби декадансу зародилися нові напрямки, такі як символізм.

Записати в зошит та вивчити поняття!

Декаданс — загальна назва кризових явищ у мистецтві і культурі кінця XIX початку XX століть. Період декадансу позначений настроями безнадії, розчарування, занепадом життєвих сил, естетизмом.

До кола декадентів в образотворчому мистецтві Західної Європи і Росії відносять:

·        Арнольда Бекліна

·        Макса Клінгера
частково Михайло Врубель
частково Борисов-Мусатов

·        Обрі Бердслі

·        Гюстава Моро

·        Франса фон Штука

·        Едварда Мунка.

·        

В українській літературі декадентство відбилося в творах В. Винниченка,  О. Луцького, В. Пачовського та ін. Письменники-декаденти групувалися навколо львівського  видавництва " Молода муза" та київського журналу "Українська хата" (1909-14).

Символізм (грец. знак, ознака) – художній напрям в літературі к.XIX – п.XXст.; матеріальні речі перетворювалися в свідомості митців на “знаки” певних душевних станів і ідей, а художні образи – на символи.

Прагнення митцями надати відповідь на питання: «Як існує світ, в якому ми живемо?» і «Хто ми в цьому світі?» призвело до появи не тільки ідейних течій, а й різних мистецьких шкіл й угрупуваннь. Так з’являються група «Парнас», школа «чистого мистецтва», течія символізму тощо. Мистецтво шукало засоби відтворення внутрішнього світу особистості.

Ознайомтесь!

Парн́ас (фр. Parnasse) — поетичне угруповання. У Франції в 70-ті роки XIX ст. парнасцями почали називати поетів, що за мету собі ставили створення «чистого мистецтва», яке б оспівувало не щось з буденного життя, а тільки справжню красу: природу, кохання.

Після революції 1848 року французький романтизм розділився на «романтизм для людей», лозунгом якого став принцип, сформульований Віктором Гюґо: «Мистецтво заради Прогресу», і «чисте мистецтво» або «Мистецтво заради Мистецтва». До другого напрямку належали поети Леконт де Ліль, Теофіль Ґотьє, Жозе-Марія де Ередіа. Вони й створили об'єднання «Парнас» і почали випускати альманах «Сучасний Парнас». 
Сама назва угрупування (Парнас — гора в Греції, де за легендами жили німфи на чолі із покровителем мистецтв Аполлоном) говорить про бажання поетів відокремитися від життєвої метушні і від проблем буденності. Епоху прагматизму, яка прийшла на зміну епосі революції, вони вважали ворогом мистецтва і стверджували абсолютну свободу художника від потреб натовпу, не виключаючи моралі і релігій. Будь-яка тенденційність, на їхню думку, є протилежною природі мистецтва, тому вони рішуче відвертались від будь-яких соціальних проблем, не бажаючи перетворювати таїнство поезії на плакат. Парнасці подарували світу відточеність поетичних форм, вишуканість поетичних засобів, збагатили мову, відшліфували ритми і рими.)

Як і романтики, парнасці намагалися відійти від проблем сучасності, перенести дію своїх творів у далеке минуле або екзотичні країн.

Один з найвидатніших поетів парнасців був Шарль Бодлер.